Динаміка біохімічних показників крові, розподіл хворих за віком і статтю в залежності від форми гемобластозу

Прибічником інфекційної теорії походження лейкозу був Д.Н.Яновський (1962), який рахував, що лейкоз – це своєрідна алергічна реакція, що виникає у відповідь на різноманітні інфекційні процеси. Таким чином, він до певного ступеню наближував лейкози до лейкомоїдних реакцій. Однак, для лейкозу, на відміну від лейкемоїдних реакцій, характерна системність ураження кровотворної тканини і незворотність процесу, тоді як лейкемоїдна реакція зникає при ліквідації патогенного фактора, який її викликав. Опротестуванням інфекційної теорії являється відсутність контагіозності лейкозів і неможливість передачі захворювання при неодноразових переливаннях крові хворого лейкозом здоровим людям.

Деякі вчені рахували, що збудник лейкозу – туберкульозна паличка, тому що у деяких хворих спостерігається поєднання лейкозу з туберкульозом. Але в даний час безперечно встановлено, що в “беззахисному” організмі хворого лейкозом створюються сприятливі умови для ендогенної реінфекції туберкульозу. Отже, туберкульоз є не першопричиною лейкозу, а його наслідком [10].

Прибічники вірусної теорії (Еллерман, Банг, Гросс, В.М.Бергольц) рахували, що цей агент, на відміну від інших вірусів, знаходиться в здоровому організмі в латентному стані і здатний передаватися по спадковості. Однак, не дивлячись на те, що вірусна природа лейкозів доказана в експерименті і виділені навіть певні штами вірусу, все ж вірусна етіологія походження лейкозів у людини до даного часу не встановлена [39].

Найбільш обґрунтованою і доказовою є пухлинна теорія, яка підтримується більшістю авторів. Для підтвердження даної концепції приведені слідуючі доводи:

1.Нестримна проліферація кровотворної тканини, патологічні елементи якої характеризуються аномалією клітинного поділу, клітинним поліморфізмом і хімічною анаплазією.

2.Наявність пухлино подібних розростань.

3.Поєднання лейкозу з іншими злоякісними новоутвореннями, що найчастіше спостерігається при хронічному лімфолейкозі.

4.Характер метаболізму лейкемічної тканини ідентичний такому самому як при пухлинах.

Лейкози характеризуються, на відміну від злоякісних пухли, системністю ураження функціонально пов’язаних між собою кровотворних органів, відсутністю метастазування і циклічним перебігом [29].

Третя теорія походження лейкозів – системно-проліферативна – розглядається, як дещо подібна з пухлинною. Вона розглядає патологічний процес, як наслідок порушення патогенетичних механізмів, що регулюють проліферацію і дозрівання елементів крові. Причиною цих порушень вважають різні екзогенні і ендогенні фактори.

До екзогенних факторів відносять патогенний вплив вірусів, канцерогенні речовини і іонізуючу радіацію. Для доказу зв’язку лейкозів з радіацією приводять слідуючи факти:

1)більш частий розвиток лейкозів у людей, які піддаються довготривалому опроміненню внаслідок специфіки своєї професії;

2)підвищена захворюваність лейкозами серед населення після аварії на Чорнобильській АЕС та в Японії;

3)збільшення випадків лейкозу у хворих, які отримували рентгено- чи радіоізотопну терапію при різних захворюваннях.

До ендогенних факторів можна віднести вплив ендокринних порушень в організмі. Доказом може служити частий розвиток гострого лейкозу в період статевого дозрівання організму і хронічного лімфоденозу – при настанні клімаксу [12].

Сучасні дослідження показали, що лейкози в залежності від причин, що їх викликають, поділяються на дві групи. Одна група виникає під впливом очевидних мутагенів.