Динаміка біохімічних показників крові, розподіл хворих за віком і статтю в залежності від форми гемобластозу

Серед населення Північної і Північно-Східної Європи (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія), в Канаді, США, Ізраїлі стандартизовані показники захворюваності гемобластозами чоловічого населення складають 7-10,7 випадків, а жіночого – 5-7 випадків на 100 000 населення. Серед гемобластозів перше місце займають гострі лейкози (29,1%). Хронічний лімфолейкоз часто зустрічається серед населення європейських країн, Канади, США (від 15 до 40% всіх випадків лейкозів). Високі показники захворюваності цією формою лейкозу відмічені в Прибалтиці, а в Середній Азії вони значно нижчі [24].

Після тривалого періоду повної безпорадності, коли для лікування лейкозних хворих використовувалися симптоматичні і неефективні лікарські засоби, в даний час зусиллями багатьох вчених створені препарати і методи лікування, що дозволяють отримувати об’єктивний клінічний і гематологічний ефект, в ряді випадків повні ремісії і реальне збільшення тривалості життя хворих гемобластозами [41].

І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1.Аналіз теорій походження, етіології і патогенезу лейкозів, як злоякісних захворювань кровотворних органів.

До злоякісних новоутворень відносять гемобластози – група пухлин, що виникає із кровотворних клітин [2].

Терміном “гемобластози” об’єднують групу захворювань різноманітного характеру. Одні з них (ретикулосаркоми, лімфосаркоми) близько нагадують справжні пухлини, інші (лейкози), здавалось би, мають з ними мало спільного. Така своєрідність гемобластозів пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями тієї тканини, з якої виникають ці новоутворення. Кровотворна тканина практично не утворює анатомічно обособлених органів, а розміщується в організмі дифузно. Але в фізіологічному відношенні вона являє собою істинний орган, який єдино образно реагує на різні зовнішні впливи (еритробластична реакція кісткового мозку при крововтраті) [14].

Всі гемобластози поділяються на дві основні групи. Процеси першої групи – лейкози відрізняються переважним ураженням основного компонента кровотворної тканини – кісткового мозку і тому, як правило, супроводжуються характерними змінами крові. Для процесів другої групи – гематосарком – характерна наявність на початковому етапі розвитку, утворення вогнищевих пухлинних розростань елементів кровотворної тканини без ураження кісткового мозку і типових змін картини крові.

Відмінність між лейкозами і гематосаркомами не є абсолютною. Більш того, процеси обидвох груп пов’язані різними перехідними станами і можливістю взаємних переходів. Так, відомо, що при лейкозах можуть розвиватися пухлинні розростання, наприклад, в лімфатичних вузлах, плеврі і інших тканинах. Часто зустрічаються лейкози, при яких кісткове кровотворення може під впливом лікування нормалізуватися і основним проявом залишаються позакістковомозкові пухлинні розростання (наприклад, ураження мозкових оболонок при гострому лейкозі – нейролейкемія). В той же час гематосаркоми, які звичайно починаються з появи одного чи кількох пухлинних вузлів, можуть піддаватися генералізації (гематосаркоматоз) чи, при втягненні в патологічний процес кісткового мозку, лейкемізації, що характеризується змінами крові, типовими для звичайних лейкозів [10].

Гематобластози мають ряд загальних рис: перш за все, своєрідна “системність” ураження, яка зумовлена раннім метастазуванням пухлинних клітин в органи кровотворення. Наступна загальна риса – пригнічення нормального кровотворення і, в першу чергу, ростка, що послужив джерелом пухлинного росту [29].Лейкози – це пухлини кровотворних клітин, які характеризуються глибоким порушенням ровотворення, що виражається в неправильній патологічній регенерації клітин крові. Вони відносяться до злоякісних захворювань кровотворних органів [40].

Етіологія лейкозів остаточно не вияснена. Самими першими були визначені три теорії походження лейкозів:

1.Інфекційна теорія.

2.Пухлинна теорія.

3.Теорія системно-проліферативної природи лейкозів.

Прихильники інфекційної теорії поділилися на три групи: одні рахують, що збудниками лейкозу можуть бути різні мікроби, які викликають однотипну реакцію зі сторони крові, другі відстоюють точку зору туберкульозної етіології лейкозу, на кінець треті, притримуються вірусної теорії лейкозу.