Діагностика, лікування та профілактика незаразних хвороб тварин

Симптоми. Поросята пригніченні, малоактивні, сонливі, зариваються в підстилку, апетит знижений або відсутній. На початку захворювання виникають тремтіння м’язів, судоми, температура тіла в межах 37,5-370 С, прискорюються пульс і дихання, з’являється анемія шкіри і слизових оболонок, ціаноз кінцівок і кінчиків вух. Через 2-4 доби розвивається гіпоглікемічна кома. Летальність може досягати 100%. Перебіг хвороби гострий і підгострий.

Діагноз ставлять з урахуванням віку поросят, етіологічних факторів (гіпо- і агалактія у свиноматок, нездоровий мікроклімат у приміщеннях тощо), клінічних ознак і результатів біохімічних досліджень крові на вміст цукру (нижче 40 мл/100 мл або 2,2ммоль/л) і залишкового азоту (більше 150 мг/100 мл), піровиноградної і молочної кислот (збільшення відповідно до 3 і 100 мг/100 мл). Виключають диспепсію і хвороби вірусної та бактеріальної етіології.

Прогноз. Обережний, а при виникненні судом і коматозного стану — несприятливий.

Лікування. Підшкірно, внутрішньом’язово або всередину (за допомогою соски) вводять теплий (35-37 °С) 10-5%-ний розчин глюкози по 5-10 мл через кожні 5-6 годин. Лікування продовжують до покращення клінічного стану поросят (коли вони почнуть смоктати свиноматку).

Для підвищення молочності свиноматкам вводять окситоцин по 10-50 ОД внутрішньом’язово, 20 мл молозива корів (підшкірно), в раціон включають соковиті, молокогінні корми.

Профілактика. Основна увага приділяється повноцінній годівлі супоросних і лактуючих свиноматок, дотриманню параметрів температури і вологості повітря приміщень, де знаходяться поросята. Оскільки гіпогалактія у свиноматок часто виникає при запорах, то рекомендують до корму додавати по 50-100 мл 5%-ного розчину натрію сульфату за три доби до опоросу і протягом 10 діб після нього, вводити в раціон у ті самі строки висівки чи борошно люцерни в кількості 10%.Схильність тварин до захворювань та особливості їх перебігу залежать від стану природної резистентності. Під терміном “резистентність” (імунітет) слід розуміти стан захисних і пристосувальних механізмів організму, здатних протидіяти різним несприятливим факторам оточуючого середовища, в тому числі вірусам, бактеріям та іншим мікроорганізмам. Резистентність умовно поділяють на неспецифічну (загальну, природну, спадкову) та специфічну (імунітет). Рівень утворення специфічної резистентності залежить від рівня неспецифічних механізмів захисту організму. Природна резистентність, хоча й обумовлена генетично, буває різного рівня залежно від віку тварини, пори року, умов утримання, годівлі тощо. У ранній період після народження формування імунної (захисної) системи організму завершується. В цей період захист організму від несприятливих факторів оточуючого середовища забезпечується завдяки імуноглобулінам, які надходять в організм з молозивом (колостральний імунітет). Тривалість колострального імунітету коливається від 36 до 48 годин і залежить від вмісту імуноглобулінів у молозиві. Найбільша їх кількість у молозиві в перші години після народження, потім рівень знижується. Тому важливо забезпечити новонароджених молозивом у перші години та дні.

Імунній системі належить одне з провідних місць у забезпеченні життєдіяльності організму. Зниження рівня клітинних і гуморальних факторів захисту організму за несприятливих екологічних умов супроводжується розвитком імунного дефіциту, що може стати причиною виникнення захворювань. Імунний дефіцит буває генетичного походження (природжений, спадковий), зумовлений порушенням розвитку органів імунної системи в період ембріогенезу та розвитку плода внаслідок недостатньої і неповноцінної годівлі, порушення умов утримання та використання тварин. У новонароджених імунодефіцит може виникнути через несвоєчасне і недостатнє споживання ними молозива, при порушенні засвоєння імуноглобулінів, які містяться в молозиві, у старих тварин він буває внаслідок інволюції органів імунної системи. Імунний дефіцит виникає також внаслідок виснаження імунної системи після тяжкої хвороби тварин, при хронічному враженні їхнього організму мікотоксинами та іншими токсичними речовинами, при неправильному, нераціональному застосуванні лікарських засобів, особливо гормонів, антибактеріальних препаратів, при дії на організм стрес-факторів тощо. Такий імунодефіцит називається набутим. Він буває стійким, з’являється внаслідок структурних змін у центральних органах імунної системи, і тимчасовим, внаслідок тимчасової втрати утворення гуморальних або зниження клітинних факторів захисту.

Лікування. Для лікування імунодефіциту в молодняку, обумовлених гуморальними факторами захисту, застосовують замінну імунотерапію препаратами крові і молозива (імуноглобулін неспецифічний, лактоімуноглобулін, специфічні імунні сироватки) в перші 36-48 годин життя випоюванням з молозивом в дозі 3-4 мл/кг маси. Пізніше їх вводять підшкірно або внутрішньом’язово в дозі 0,5-0,1 мл/кг. З цією метою використовують також імуностимулюючу терапію: внутрішньом’язово продигіозан, пірогенал та ін., всередину лактобактерін ентеробіфідин та інші пробіотики, препарати, що містять вітаміни А, Е, С, В12, незамінні амінокислоти та мікроелементи. Призначають цитомедини тимусу (Т-активін, тималін, тимозин, тимоген), кісткового мозку (В-активін) та інші, які вводять парентерально протягом 3-5 діб підряд. Для стимуляції клітинних факторів захисту призначають левамізол, натрію нуклеїнат та інші препарати. Застосовують також інтерферони (лейкоцитарний та ін.), інтерлейкіни. Імуностимулюючу дію має дозоване ультрафіолетове опромінення.