Діагностика, лікування та профілактика незаразних хвороб тварин

Ґрунти центральної і південної зон порівняно краще забезпечені мікроелементами, однак тут виявлено дефіцит рухомих форм цинку і в окремих місцях — кобальту, надлишок марганцю і бору. Надмірну кількість бору містять солончакові ґрунти, особливо в Криму.

Більшість тварин біогеохімічної провінції так чи інакше пристосовується до недостачі або надлишку мікроелементів у біосфері. У частини таких тварин спостерігається лише зниження продуктивності. У інших тварин, крім зниження продуктивності, відмічаються своєрідні ознаки мікроелементозів, за наявністю яких можна діагностувати ці захворювання і виявляти відповідні біогеохімічні провінції.

Ознаки мікроелементозів у сільськогосподарських тварин розвиваються поступово, тому діагностувати їх непросто, особливо зважаючи на те, що нерідко це захворювання супроводжується порушенням обміну речовин. У таких випадках треба вміти відрізняти той чи інший мікроелементоз від супутніх захворювань, викликаних недостатністю вітамінів, гормонів або порушенням фосфорно-кальцієвого обміну в організмі тварин.

Труднощі полягають в тому, що часто доводиться спостерігати не моногіпомікроелементоз, а полігіпомікроелементози. Це пов'язано з тим, що ґрунти, а внаслідок цього і кормові рослини в тій чи іншій біогеохімічній провінції містять недостатню чи надмірну кількість не одного мікроелемента, а кількох. Тому, щоб правильно поставити діагноз, треба врахувати особливості геохімічної зони, провести комплекс спеціальних клінічних і лабораторних досліджень для з’ясування наявності та вмісту мікроелементів у ґрунтах, воді й організмі тварин.

Ранню діагностику мікроелементозів, зокрема гіпомікроелементозів, проводять, дотримуючись специфічної схеми клініко-лабораторних досліджень: визначають зміни розвитку тварин, звертають увагу на зріст, масу і пропорційність частин тіла, відмічають випадки народження виродків, мертвих, з рідким волосяним покривом і без волосяного покриву; аналізують раціони за вмістом і співвідношенням основних поживних речовин, провітамінів і вітамінів, макро- і мікроелементів; виявляють порушення стану волосяного покриву (затримка линьки, «грива», «чубок», своєрідна кучерявість і часткова депігментація волосяного покриву); відмічають сухість, підвищену складчастість, гіперкератоз і паракератоз шкіри, мікседему, енофтальм, екзофтальм, помутніння рогівки, анемічність видимих слизових оболонок, карієс, флюороз, деформацію зубів, визначають частоту пульсу, дихання і температуру тіла.

Крім того, у крові або сироватці крові 10% клінічно обстежених тварин досліджують кількість еритроцитів і лейкоцитів, гемоглобіну, білка і його фракцій, вітамінів, лужний резерв крові, рН, вміст хлоридів, глюкози, кетонових тіл, білірубіну, кальцію, фосфору, магнію, калію, натрію, марганцю, міді, кобальту, цинку, йоду, заліза, молібдену. В сечі і молоці визначають вміст кетонових тіл, кальцію, фосфору і найважливіших мікроелементів.Йодна недостатність характеризується зниженням функції щитоподібної залози (гіпотиреоз), низькорослістю дорослих тварин, недорозвиненням молодняку, порушенням росту волосяного покриву (довгий і грубий волосяний покрив в одних місцях і алопеції в інших), своєрідною кучерявістю волосяного покриву, народженням рідковолосих і навіть безволосих телят, сухістю, підвищеною складчастістю і гіперкератозом шкіри, енофтальмом, мікседемою у вигляді набряку міжщелепового простору, брадикардією. При загибелі і вимушеному забої тварини встановлюють зміни величини щитовидної залози і її кольору (блідо-рожевий колір з сірим і жовтим відтінком змінюється на червоно-фіолетовий), а також вмісту гормонів тетрайодтироніну (Т4) і трийодтироніну (Тз) і гістоструктури залози (фолікули збільшені, колоїд густий, епітелій фолікулів сплющений).

Для ранньої діагностики йодної недостатності застосовують об'єктивний точний радіоімунологічний аналіз гормонів щитовидної залози (тироксину і трийодтироніну), а також гормону передньої долі гіпофіза-тиреотропіна. Велике значення для ранньої діагностики йодної недостатності має вміст йоду в сироватці крові, молоці.

Кобальтова недостатність. Симптоми гіпокобальтозу розвиваються поступово, — проявляються у зниженні або відсутності апетиту, спотворенні смаку. Тварини поїдають краще зелену траву. Волосяний покрив грубий, волосся втрачає блиск, спостерігається затримка линьки, шкіра суха, малоеластична, лущиться. Підшкірна клітковина слабо виражена. Волосся легко випадає, м'язи тверді. Відмічається зменшення маси та зниження продуктивності корів. Температура — в межах фізіологічних коливань (37,5-39,5°С). Видимі ділянки слизових оболонок блідого кольору, у деяких тварин з жовтуватим відтінком, що свідчить про наявність вираженої анемії. У крові відмічається зменшення вмісту гемоглобіну до 40-90 г/л та кількості еритроцитів до 4-5 Т/л, розвивається гіпохромна анемія. Лейкограма характеризується еозинофілією. Жуйка у корів квола, жувальні рухи повільні, тварини скрегочуть зубами, різці хитаються. Скорочення рубця рідкі, слабкі. Перистальтика кишечнику сповільнена, перистальтичні шуми послаблені. Акт дефекації порушений. Перший тон серця глухий, подовжений, розщеплений, другий тон — послаблений, у деяких тварин прослуховуються ендокардіальні шуми. Артеріальний пульс слабкий. Реакція на зовнішні подразники слабка.