Діагностика, лікування та профілактика незаразних хвороб тварин

У лісостеповій зоні України серед сільськогосподарських тварин широкого розповсюдження набули незаразні хвороби, що спричиняються порушенням обміну речовин. Вони виникають в кінці зимового і на початку весняного періоду, що обумовлено дефіцитом або порушенням співвідношення в раціонах основних поживних (протеїн, вуглеводи, жири) та біологічно активних речовин (макро- і мікроелементи, вітаміни), відсутністю або обмеженням моціону і впливом на їх організм несприятливих факторів довкілля (мікроклімату в приміщеннях, згодовування недоброякісних кормів тощо).

Хвороби обміну речовин завдають значних економічних збитків господарствам усіх форм власності, оскільки вони спричиняють зниження обсягів виробництва і якості продукції, резистентності, відтворювальної здатності, строків продуктивного використання тварин, народження фізіологічно неповноцінного приплоду. Розвивається хвороба повільно. У початковій стадії вона має прихований (субклінічний) характер, коли її клінічні ознаки чітко не виявляються. Але уже в цей період знижується продуктивність, відтворювальна здатність, резистентності організму тварин, що супроводжується виникненням, особливо у молодняку, масових шлунково-кишкових і респіраторних хвороб.

У подальшому, при глибоких порушеннях обміну речовин, з’являються морфологічні та функціональні зміни в органах і тканинах, про що свідчать певні клінічні ознаки, властиві для хвороб обміну речовин.

Дослідженнями співробітників кафедри терапії і клінічної діагностики Національного аграрного університету (професори М.О. Судаков і В.Ю. Чумаченко, доценти В.І. Береза, В.Я. Колесник, І.Г. Погурський, О.І. Павленко, В.С. Січкар, С.П. Долецький та ін.) встановлено, що на ранніх стадіях патологію обміну речовин у тварин можна виявляти за комплексом клінічних ознак, біохімічних показників крові, молока сечі. Це дає можливість своєчасно призначати лікування хвороби та здійснити профілактичні заходи.

Найбільш розповсюдженими незаразними хворобами тварин у господарствах зони Лісостепу України є кетоз, остеодистрофія, гіповітамінози, гіпомікроелементози, диспепсія і гіпоглікемія новонароджених, хвороби імунної системи.

Кетоз — захворювання, яке характеризується порушенням вуглеводно-ліпідного, білкового та мінерального обміну і накопиченням в організмі кетонових тіл (ацетооцтової і бета-оксимасляної кислот та ацетону).

Головною причиною первинного кетозу є неповноцінна годівля тварин: недостатність у раціонах легкозасвоюваних вуглеводів, надлишок у них білків (при висококонцентратному типі годівлі), а також одноманітний тип годівлі тварин силосом, жомом, бардою, які містять багато оцтової і масляної кислот. Сприяють виникненню і розвитку кетозу порушення функції гіпофізу і надниркових залоз, нестача в організмі життєво необхідних мікроелементів, гіпокінезія. Первинний кетоз серед корів нерідко має масовий характер, тоді як вторинний зустрічається в поодиноких випадках як ускладнення після пологового парезу, захворювань печінки, хронічної гіпотонії та деяких кормових отруєнь.

Для ранньої діагностики кетозу у корів, особливо субклінічного, необхідно досліджувати кров, сечу, молоко на вміст кетонових тіл, використовуючи експрес-метод-тест, а також проводити дослідження крові на вміст глюкози і визначати величину лужного резерву.

Кетоз у корів, що має субклінічну форму, характеризується підвищеним вмістом кетонових тіл у сечі (1,7-5,2 ммоль/л), молоці (0,8-1,5 ммоль/л) і крові (2,1-4,2 ммоль/л), зменшенням лужного резерву (35-40 об% СО2) та вмісту глюкози (1,2-1,3 ммоль/л) в крові.

Клінічні ознаки кетозу: збудливий чи пригнічений стан тварин, збільшення і болючість печінки, часте дихання, розщепленість і глухість тонів серця, гіпотонія передшлунків, підвищений вміст кетонових тіл у сечі (до 17,2 ммоль/л), молоці (до 5,2 ммоль/л), крові (до 15,3 ммоль/л), зменшення лужного резерву крові (до 20 об% СО2) та вмісту глюкози (до 0,8 ммоль/л).

Вміст кетонових тіл у сечі, крові та молоці визначають за допомогою експрес-метод-тесту, для чого потрібні такі реактиви: натрію нітропрусид — 1,5 г, амонію сульфат — 50 г, натрію карбонат безводний — 25 г. Їх змішують ретельно розтирають на порошок і зберігають в сухому місці у посудині із темного скла з притертою пробкою. На кахель або скельце на білому папері наносять 0,1-0,2 г порошку і додають 2-3 краплі сечі (сироватки крові, молока). За швидкістю появи рожево-фіолетового забарвлення можна судити про концентрацію кетонових тіл у досліджуваній пробі. Інтенсивне фіолетове забарвлення, що з’являється відразу після нанесення порошку, вказує на наявність у пробі 8,61-13,78 ммоль/л і більше кетонових тіл, а через хвилину — 5,17-8,61 ммоль/л. Слабке рожево-фіолетове забарвлення через 3 хвилини з'являється за наявності в пробі 1,72-5,17 ммоль/л кетонових тіл. Лужний резерв крові визначають дифузійним методом, за І.П. Кондрахіним.Вміст глюкози в крові визначають за допомогою тест-смужки “глюкопрофіль”. Візуальним методом його можна визначити в межах від 2,2 до 22,2 ммоль/л, фотометричним — від 2 до 40 ммоль/л. Діагностичні тест-смужки “Мефілан” для візуального напівкількісного визначення глюкози в крові мають дві зони індикації: перша — для визначення глюкози в межах 1-14 ммоль/л, друга — 8-44 ммоль/л. Діагностичні тест-смужки для напівкількісного визначення глюкози “Декстронал” дають можливість виявляти вміст глюкози в діапазоні 1,11-33,3 ммоль/л.