Коронарна ангіопластика та стентування в лікуванні ішемічної хвороби серця

Наступним важливим кроком була робота Adolph Fick, що у 1870 році запропонував метод виміру об'ємного кровотоку, що і сьогодні активно використовується для визначення серцевого викиду. Метод заснований на тому, що різниця між концентраціями кисню в артеріальній і змішаній венозній крові відбиває кількість кисню, що поглинається одиницею об'єму крові в міру проходження її через легені. Звідси можна розрахувати серцевий викид (СВ) по кількості кисню, спожитого хворим за визначений період часу, і по показниках насичення кисню проб артеріальної і змішаної венозної крові. При цьому СВ розраховується по формулі: поглинання О2 легенями (мл/ хв)*100/(1,36 v кількість кисню, що може зв'язати 1 грам Нв * Нв) * (sa2 v sv2).

Роботи Claude Bernard і Adolph Fick лягли в основу вивчення фізіології кровообігу тварин і людини, ставши фундаментом для визначення основних параметрів центральної гемодинаміки.

Далі варто згадати відкриття Рентгена (Roentgen, 1895), що стало основною умовою для розвитку ренген-хірургічних методів дослідження і лікування.

За кілька років до робіт Claude Bernard J.F.Dieffenbach опублікував свій досвід використання еластичного катетера для видалення крові в загиблого холерного хворого. Для цього він уводив катетер у плечову артерію на максимально можливу глибину, однак факт катетеризації порожнини серця дослідником підтверджений не був. У 1912 році німецькі дослідники F.Bleichroeder, E.Unger і W.Loeb опублікували опис методики катетеризації судин у людини. Не переслідуючи ніякої крім дослідницької мети, автори довели можливість безперешкодного проведення еластичного гумового катетера в людини від вен передпліччя до аксілярної вени і від вен стегна - до нижньої порожньої вени. У докладних протоколах, є опис процедури, коли при просуванні катетера заведеного в кубітальну вену (Unger and Loeb уводили катетер у кубітальну вену Bleichroeder), піддослідний відзначив появу гострого болю за грудиною. Можливо, у цей момент дослідниками була виконана катетеризація порожнини правого шлуночка, однак цей факт залишається лише припущенням.Розвиток хіміотерапії підштовхувало до пошуку нових шляхів уведення лікарських засобів. Bleichroeder і колеги, в експериментах на собаках, досліджували можливість тривалого перебування катетера в просвіті артерії, що, у разі потреби, міг бути використаний для введення лікарських препаратів. Спостереження проводилося протягом декількох годин, при цьому яких-небудь ускладнень (тромбоемболія, кровотеча й ін.) авторами відзначений не було. Через якийсь час Bleichroeder були проведені клінічні іспити по інтрартеріальному введенню колларгола (Collargol) у чотирьох пацієнток з післяпологовим сепсисом. Препарат уводився на рівні біфуркації аорти по катетеру, введеному в стегнову артерію.

Ідея і перший досвід використання ренгенівських променів для візуалізації катетера, що знаходиться в просвіті судини і судинного малюнка, виконаного рентгеннегативною речовиною, належить Sicard і Forestier, що у 1923 році, уводячи розчин ліпідолу (Lipiodol), у кубітальну вену здорового чоловіка, спостерігали за допомогою флюороскопа, за розподілом контрастної речовини з током крові в правий шлуночок і далі по малому колу кровообігу. Слідом за Sicard і Forestier пішла велика кількість робіт з контрастування периферичних судин. Першу в історії прижиттєву ангіограму (тобто зображення на фотографічній плівці) артерій і вен руки виконали Berberich і Hirsch. У якості рентгенконтрастного речовини дослідники використовували розчин броміду стронцію. У 1924 році Brooks, використовуючи йодистий натрій, виконав прижиттєву ангіограму артерій нижньої кінцівки. У цей же час у США Carnett і Greenbaum, використовуючи ліпідол (Lipiodol) для інтрартеріального введення, виконали артеріографію пацієнта з магістральною оклюзією поверхневої стегнової артерії.

У 1929 році в Еберсвальді (неподалік від Берліна, Німеччина) Werner Forssmann, у 25-літньому віці, під час навчання клінічної хірургії, імовірно, не будучи знайомим з роботами Bleichroeder і шукаючи можливість внутрісерцевого введення лікарських речовин, після серії успішних експериментів на трупному матеріалі, усупереч порадам своїх колег, провів сечовий катетер довжиною 65 см. через власну ліву кубітальну вену у своє праве передсердя. Катетеризація проводилася під контролем флюороскопії - дослідник спостерігав за відображенням екрана флюороскопа в дзеркалі. Потім Forssman, виявляючи дивні якості дослідника, відправився в ренгенологічне відділення, що знаходилося на іншому поверсі, де документально зафіксував факт перебування кінчика катетера в правому передсерді. Таким чином, Werner Forssmann став першим, хто виконав прижиттєву катетеризацію серця з використанням ренгенівського випромінювання для візуалізації і документального підтвердження виконаної маніпуляції.

Експеримент Forssmann був зустрінутий презирливою критикою з боку його медичних колег. Прозорливість ученого завжди випереджає не тільки суспільна думка, але і сам час. Сьогодні, ми по праву вважаємо Werner Forssmann і його попередників основоположниками інтервенційної або транскатетерної реконструктивної медицини, майбутнє якої багато в чому визначить образ прийдешньої медицини. Однак повинно було пройти ще 50-60 років, щоб це стало очевидно усім.