Міжнародний менеджмент, інтернаціоналізація фірм

Багато компаній, що беруть участь в міжнародній діяль¬ності, розробляють довгострокові плани.

Існує чотири головних метода входу у міжнародний бізнес: експортування, ліцензування, створення спільного вироб¬ництва та управління власним філіалом.

Експортування (англ. Exporting) — це процес виробництва продукції у власній державі та відправлення її за кордон з метою виходу на міжнародний ринок. Найбільша вигода цього методу у тому, що він потребує найменшого капіталу, якщо про¬дукт не потрібно модифікувати. Витрати тут головним чином пов'язані із транспортуванням та рекламою.

Ліцензування (англ. Licensing) — це угода, за якою одна організація надає обмежені права іншій для використання її активів, таких як склади, техніка, марка фірми, обладнання та ін. Як правило, ліцензування дає змогу використовувати ак¬тиви компанії на певній території та на певний проміжок часу. Головна перевага методу в тому, що він не потребує великих витрат, необхідних для ведення бізнесу.

Спільні підприємства (англ. Joint ventures) — це угода, за якою об'єднуються дві або більше організацій по виробництву продукції або послуг. Спільні підприємства надають прямі інвестиції для створення виробничих потужностей в іноземній країні. Як правило, спільне виробництво та прямі інвестиції обмежені до рівня володіння (власності), яку компанія має в справі (приблизно 20% інвестицій).

Одна перевага власних підприємств полягає в тому, що вони можуть отримати допуск до країн, де повна власність заборо¬нена. Головний недолік — це можливість отримати збитки або втратити права на власність через правове непорозуміння.

Повне володіння філіалом (англ. Wholly owned subsidiaries) — це діяльність на землі (території) іноземної країни, що належить та контролюється компанією з центром керування в іншій країні. Перевагою повного володіння є те, що головна компанія продає право на управління філіалом з урахуванням існуючих законів іноземної держави, де філіал розташований, і це є важливою передумовою ефективного ведення бізнесу. Головний недолік – це те, що якщо в іноземній країні виникнуть якійсь відчутні негативні політичні зміни, то материнська компанія може втратити філіал з усім майном [8].

Транснаціональні корпорації та малі організації, які ведуть бізнес на міжнародній арені, повинні враховувати два важливих фактори: потреба приймати оптимальні економічні рішення на глобальній основі та бути готовим до значних відмінностей в умовах ведення бізнесу в державі партнера. Відповідно до цього транснаціональні компанії використовують три головні стратегії: світова інтеграція, національна відповідальність та багатоцільовий акцент.

Світова інтеграція (англ. Worldwide integration) – іноді називається глобалізацією. Її завданням є вироблення високостандартизованих товарів, на які є попит в світі. Головним елементом є раціоналізація, яка включає діяльність, коли всі частини компанії, незважаючи на їх розташування, виробляють продукцію там, де є можливість отримати найбільший прибуток. Транснаціональні корпорації беруть до уваги такі фактори, як собівартість, витрати сировини, здатність та наявність достатніх обсягів для виконання роботи.Національна відповідальність (англ. National responsiveness) – дає можливість підлеглим філіалам мати достатні повноваження в адаптуванні продукції та послуг для задоволення конкретних потреб та політичних вимог держави, де вони оперують. Підлеглі компанії діють як національні підприємства, але разом з цим вони отримують ряд переваг; будучи пов’язаними з транснаціональними компаніями вони ділять фінансові ресурси та мають допуск до загальних ресурсів.

Багатоцільова орієнтація (англ. Multifocal emphasis) – стратегія, націлена на отримання переваг світової інтеграції, де це можливо, також намагання бути відповідальним за важливі державні потреби. Ця стратегія потребує уважної координації з центрів та великих зусиль для інтегрування локальної інформації в глобальну перспективу [5].

1.3. Адаптація до культурних відмінностей та управління.

Поряд із соціальною відповідальністю і етикою важливими факторами ефективності міжнародного менеджменту є адаптація до культурних відмінностей. Тут головним вважа¬ється використання переваг управління міжнародними людсь¬кими ресурсами та пристосування до стилю життя і підпри¬ємницької діяльності у даній країні.