Олесь Гончар — на відстані серця
Як написати досконале оповідання? Свого часу початкуючий репортер Арнольд Семюелсон звернувся з цим питанням до трид¬цятилітнього Хемінгуея. Питання було спонукано конкретною пуб¬лікацією. Амбітний молодик доскіпувався в уславленого:
«— В журналі «Космополітен» було ваше чудове оповідання «На той бік».
—Так. Гарне вийшло оповідання.
—Найкраще з усіх, які я взагалі читав.— Ледве я це промовив,
як відчув, як недолуго воно прозвучало.
—Важке було оповідання.
—Здорово написано місце, де він думає, чи не отруйний укус
Китайця, а згодом вирішує, що Китаєць, можливо, надраює зуби
тричі на день.
—Я провів у морі дев'яносто днів, аніж почав його писати, і пи¬
сав його шість тижнів...»
Зараз у нас протягом такого терміну продукують товстелезний роман, поети беруть путівку-дві в Ірпінь чи Піцунду, аби єдиним подихом видмухнути горе-книжку, яка заляже на полицях книго¬торгу,— багато чого можна зробити за дев'яносто днів та ще плюс шість тижнів. А тут одним-однісіньке невеличке оповідання. Яка ж низька продуктивність у класиків!
17
Григір Тютюнник часом яких півроку, а здебільшого то й роками виходжував, вимучував, виповідав, вироджував з жіночою мукою пологів одну новелу, а часом не новелу, а новелятко як немовлятко. Але найвищого гатунку. А ловке ж яке, як кажуть на Полтавщині! Скільки інформативної комп'ютерної січки розкидано по тисячах улюблених і обчитаних книжок, а мені з голови не виходить, як кінорежисер Микола Мащенко, до речі, сам цікавий новеліст, вже цілі десятиліття «пробиває в кіно» один з Гончарових шедеврів — «За мить щастя». От затявся чоловік і з місця ані руш! Вже ця услав¬лена новела тисячами кадрів розкадрована, віртуозністю мізансцен обумовлена, а вийти до людей в кіноваріанті — зась! Кіно — найма-совіше із мистецтв, як же буде воно популяризувати вічну з вічних тем — тему кохання, та ще й на такому високому рівні?!
У відомому зараз для широкого загалу щоденнику улюбленої доньки Льва Толстого Тетяни Сухотіної-Толстої є промовисте роз¬мірковування, яке стосується не лише письменницької братії, а й за¬галом кожної мислячої істоти:
«Прочитала книжечку Гусєва. В одному листі папа до Гусєва він пише: «Вм лучше меня». Це спонукало мене ось про що замисли¬тись: єдина причина, чому книжки, погляди і життя батькове на¬стільки вище загального рівня і прикували до нього увагу всього світу, це та, що він все життя щиро усвідомлював і з усіх сил боровся зі своїми пристрастями, вадами і слабкостями. Його величезний та¬лант, геній створили йому заслужену літературну славу серед так званого «освіченого товариства», але що будь-який селянин з усякого глухого закутка знав, що міг звернутись до нього за співчуттям у справах віри, самовдосконалення, сумнівів тощо,— цьому він зо¬бов'язаний тим, що жодного гріха, жодного недоліку в собі він не пропустив, не засудивши його і не намагаючись його подолати. На¬тура його була не ліпша інших, ймовірно навіть гірша інших. Але він ніколи в житті не дозволив собі сказати, що чорне — біле, а біле — чорне чи бодай би сіре.
Дотепне порівняння чисельника дробу з наявними якостями лю¬дини і знаменника з його думкою про себе набагато глибше, аніж воно видається.