Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю

Після закінчення гімназії М.Черемшина восени 1896 р. виїжджає до Відня з наміром вступити на медичний факультет університету, але через високу плату за навчання записався на юридичний. “Права учився я у Відні для хліба, а більше займався літературою та просвітою”, зачитувався в красному письменстві німецькому та російському...”

У Відні Марко Черемшина займається культурно-громадською роботою стає членом земляцьких студентських товариств “Січ”, “Товариство студентів з Росії”, робітничого товариства “Поступ”. Ці товариства влаштовували вечірки, літературні вечори, дискусії, відзначали пам’ятні літературні дати. Під впливом новітньої європейської модерністської літератури він пише свій “ескіз з велико міського життя”, “Нечаянна смерть”, створює цикл поезій “Листки”. Старі друзі по перу Осип Маковий та Іван Франко доброзичливою критикою та дружніми порадами допомогли вийти з манівців модернізму і повернутися до зображення народного життя. У травневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1899 рік, редагованого Іваном Франком, було надруковано два “образки з гуцульського життя” – “Святий Миколай у гарті” і “Хіба даруймо воду”, які засвідчили появу нового письменника-реаліста.

Протягом 1900 і 1901 рр. у львівському “Літературно-науковому віснику” і чернівецькій “Буковині” надруковано ще ряд оповідань, які склали першу книгу письменника “Карби. Новели з гуцульського життя”, видану у 1901 році заходами студентського товариства “Молода Україна”. Ця невеличка книжечка одразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття.

Після виходу “Карбів” у творчості Марка Черемшини настала тривала перерва. 1901 року закінчив університет, але 1906 року одержав диплом. Фахова практика у Відні не давала йому задоволення, тому Марко Черемшина перебрався до містечка Делятина на Станіславщині (нині Івано-Франківщині) і працював адвокатом шість років, а у 1912 році він відкрив власну адвокатську канцелярію у м. Снятині і там залишився до кінця свого життя.

Дружина письменника. Наталя Семанюк – Черемшина, згадувала, що в ті роки “на його письмовому столі поруч з суворими і стислими кодексами і різними юридичними книгами були чернетки, замітки до майбутніх творів. Він завжди був у творчому настрої. В адвокатській канцелярії Черемшині набігала не одна тема, не один сюжет викреслювався ва його уяві. Серед паперів були плани новел, матеріали для яких Марко Черемшина брав з судової практики. Однак основний професійний обов’язок відсував творчі задуми на другий план”

На початку першої світової війни Марко Черемшина з дружиною виїхав до батьків у село Кобаки, яке опинилось у зоні воєнних дій. Він був свідком жахливих подій воєнного лихоліття, тому в нього виникає задум цілої книги оповідань “Село за війни”. У цей час він працює над новелами “Село вигибає”, “Зрадник”, “Село потерпає”. Сюжети для своїх творів Черемшина брав безпосередньо з життя. У травні 1915 року Марко Черемшина повернувся до Снятина, де продовжував громадську і письменницьку роботу.

У 1925 році у Києві вийшла книжка новел Марка Черемшини “Село вигибає”, до якої ввійшли новели із збірки “Карби”, а також нові оповідання та переклади.

Нові дві збірки оповідань – “Село вигибає. Вибрані оповідання. Кн.1” і “Верховина”. Вибрані оповідання. Кн.2” вийшли у видавництві “Книгоспілка” 1929 року уже посмертно (раптова смерть 25 квітня 1927 р. обірвала всі його творчі плани).

На формування світогляду Марка Черемшини великий вплив мала усна народна творчість, безпосередня його близькість до народного життя.

Марко Черемшина знав українську літературу; в його особистій бібліотеці були зібрані майже всі кращі твори української дожовтневої літератури, твори російських поетів та письменників, книги польських, болгарських, західноєвропейських письменників, які він читав в оригіналі, вільно володіючи основними європейськими і слов’янськими мовами.Марко Черемшина – один з найбільш “фольклорних” українських письменників. Усна народна поезія – відчутний складник його оригінальної літературної творчості. Вона присутня і при виборі сюжетів, і в композиції, і в змалюванні образів, і в мовностилістичних засобах кожного твору, і в інтонації розповіді. Народні пісні, голосіння, казки, оповідання, прислів’я і приказки, народне образне слово, вплетені в авторський текст, сприймаються як невіддільна його частина.

Літературно-фольклорний симбіоз – характерна риса самобутнього таланту Марка Черемшини.

Марко Черемшина також з рецензіями, літературно-критичними статтями, спогадами. Серед письменників-сучасників найбільше уваги письменник приділив своєму побратиму Василю Стефанику, присвятивши йому кілька художніх творів і літературно-критичних статей (“Добрий вечір, пане-брате...”, “Желания”, “Його кров”, “Під осінь”, “Стефаникові мужики”), у яких з любов’ю і натхненням говорив про творчість цього незрівнянного майстра новели, “поета мужицької розпуки”, “Який приріс до села серцем і душею”.