Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю

У ставленні до села письменник, як і його побратими Стефаник і Черемшина, був безкомпромісним: всі серцем люблячи тих, хто “ллє свій піт і кров, кого гнетуть окови” (Франко), піднімаючи на їх захист полум’яне слово, Мартович висміював індивідуалізм певної частини селянства, їх рабську покірливість і пасивність. Він намагався збудувати в них почуття людської гідності, вселяв у їх серця віру в свої сили. Звідси в його творах стільки душевного тепла до людини-трудівника, яка шукає шляхів скинути з себе кайдани соціального духовного поневолення, звідси такий рішучий осуд тих, хто покірно гне свою спину.

Село для Мартовича – і болюча рана, і світла надія. І такі його твори, як “Мужицька смерть”. “Хитрий Панько”, “Смертельна справа”, “Війт”, “Забобон” та багато інших – цьому яскраве свідчення.

Якщо мужицький світ письменник мав за що любити, мав і за що осуджувати панський світ, тих, хто жив з народної кривди, він тільки ненавидів, викривав їх своїм пристрасним сатиричним словом.

Мартович протиставляв їх один одному, розкривав той непримиренний антагонізм, що існував між пригнобленими й пригноблювачами. Тому твори Мартовича, крім ідейно-художньої вартості, мають ще й важливе значення як документи часу, соціального стану трудящих верств галицького села кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Письменник був талановитим гумористом і сатириком, який умів сміятись крізь сльози, смітися тим здавленим у горлі мужицьким сміхом, від якого стає моторошно, бо це сміх – болючий, трагічний. Лесь Мартович рідко коли вдавався до розважального безпредметного гумору. Сміх, іронія, сарказм і Мартовича – соціально значимі, політично вагомі, вони для письменника є гострою зброєю в боротьбі зі злом і несправедливістю. Сатира Мартовича в її найгостріших виявах має виразно політичний характер, своїм вістрям спрямована проти основ буржуазного устрою, австро-угорської системи виборів, проти поневолювачів народних мас.

Особливістю гумору й сатири Мартовича є їх щиро народний характер, велика різноманітність образотворчих засобів і прийомів. Прекрасно знаючи усну народну поетичну творчість, Мартович широко використовує фольклорні сюжети, народний гумор, що б’є в його творах живим джерелом. Дійовими особами багатьох оповідань письменника є народні оповідачі, від імені яких ведеться розповідь. Лесь Мартович був великим майстром відтворювати в суді народного гумору побутові сцени з народного життя. Вони вражають прекрасним знанням звичаїв, поведінки, психіки трудової людини.

Творчі надбання Марка Черемшини

Третім у “покутській трійці” був уродженець с. Кобаки Косівського району Іван Семанюк – Марко Черемшина (1874-1927).

Глибокий і всесторонній знавець селянського життя і побуту, Марко Черемшина показав у своїх творах колоритну панораму життя гуцульського села впродовж понад чверті століття. Спостережливе око письменника-демократа і народолюбця пильно стежило за всіма соціальними змінами, що відбувалися в житті селян і вели від покори до активного соціального протесту.

Марко Черемшина здійснив творчий подвиг, написав головну книгу свого життя, у якій з великою художньою силою показано три етапи повільного вмирання гуцульського села: в “Карбах” воно задихається в лабетах злиднів, безземелля, марновірства, темноти, соціального гніту; в циклі “Село за війни”, - воно “вигибає” під пострілами обох воюючих армій; у “Верховині” його прибирають до рук нові пани й орендарі, ласі до чужого шматка, руйнуючи його матеріально і морально.Марко Черемшина навчався у сільській початковій школі, з 1889 року – у Коломийській польській гімназії, де, як і Василь Стефаник та Лесь Мартович, пройшов сувору життєву школу: приниження, знущання, поки не скинув селянський одяг і не вбрався у міську одежу. Невдовзі Іван Семанюк став одним з перших учнів гімназії. Незадовільняючись гімназійною освітою, займався самоосвітою, читав книжки з бібліотеки, яку таємно збирали гімназисти. “У гімназії, - писав письменник у “Автобіографії”, - зазнайомився я з цілою нашою літературою від договір з греками та Даниїла Заточника до Франка і Чайченка. Дуже велике враження робили тоді на мене Шевченко, Франко і думи та народні пісні у збірнику Головацького. Кромі того, я захоплювався дуже Гомером, Шекспіром, Словацьким, Міллером та Голем”

У 1896 році відомий письменник, критик і публіцист Опис Маковий, надруковано перше оповідання Івана Саманюка, “Керманич” під літературним ім’ям “Марко Черемшина”.