Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю
Вступ
Українська література, кінця ХІХ – початку ХХ століття на Західній Україні розвивалася в силу суспільних обставин. Галичина, Покуття були поневоленів цісарською Австро-Угорщиною. З 90-х років тут посилювалася боротьба трудящих проти поневолення та гніту цісаря, австрійських борців польської шляхти. Демократичні письменники Західної України гуртувалися тоді навколо славного письменника і мужнього революціонера Івана Франка, вважали себе його “наслідниками”.
Серед таких демократичних письменників виділяються троє – так звана “покутська трійця” – Василь Стефаник, Лесь Мартович та Марко Черемшина. Їх літературна діяльність була ідейно співзвучна з діяльністю Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Архипа Тесленка, Степана Васильченка – письменників, що їх творчість живилася насамперед революційно-демократичними ідеями Тараса Шевченка. Творили письменники у надто важких умовах. Літературна творчість стала справжнім подвигом для передчасно зломленого безпросвітними злиднями талановитого сатирика Леся Мартовича. В селі Русові біля Снятина пров’ю власного серця писав свої новели Василь Стефаник. Іван Семанюк – Марко Черемшина половину свого творчого життя також провів по закутках Гуцульщини. Тільки сильні і самобутні таланти здібні були прорвати товсту кору косності, затхлості, що панувала в усіх сферах життя галицької провінції, і вийти на шлях творення демократичної літератури.
Внаслідок діяльності письменників – демократів українська проза кінця ХІХ – початку ХХ ст. піднеслась на новий, вищий, щабель. Захоплюючись цим, Іван Франко з гордістю говорив, що мати такі таланти не постидалась би ні одна далеко багатша від нашої література”.
Великий Каменяр відзначав, що в галицькій новелістиці тих часів плідно працювала “різнобарвна китиця індивідуальностей – Стефаник, Мартович, Черемшина...”. “... Яке широке поле, яка різнорідність, яка свіжість, що віє майже з кожної з цих фізіономій! – захоплено говорив Іван Франко. Література в її цілості чимраз більше починає ставити не подібною до школи, де все підігнано під одні правила, а чимраз більше подібна до життя, де ніщо не повторюється, де нема правил без виємків, нема простих ліній і геометричних фігур, де панує безконечна різнорідність явищ і течій”.
“Переважно хлопські сини походженням, соціалісти з переконання, молоді письменники, - говорив про них Іван Франко, - взялися малювати те життя, яке найліпше знали, - сільське життя”.
Творчість “покутської трійці” в своїй основі має багато спільного, але водночас кожен з письменників творча індивідуальність займає своє місце в літературі.
Вивчаючи творчу діяльність кожного з письменників “покутської трійці” – Василя Стефаника, Леся Мартовича і Марка Черемшини, я поставила перед собою завдання визначити те спільне, що об’єднувало їх творчість, знайти відмінне і описати це у даній курсовій роботі.
Отже, розглянемо творчість Василя Стефаника, Леся Мартовича і Марка Черемшини. Новелістів – своєрідного мистецького тріумвірату в нашій прозі, кожен з яких є самобутньою і цілком оригінальною творчою особистістю.
Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові.
Василь Стефаник
Творчість В.Стефаника талановитого українського письменника.
Творчість В.Стефаника талановитого українського письменника – реаліста, неперевершеного майстра стислої соціально-психологічної новели – припадає на кінець ХІХ та першу третину ХХ століття. Західна Україна в той час була гноблена то цісарською Австро-Угорщиною, пізніше Стефаників край став ареною кривавих боїв першої світової війни, згодом Західну Україну прихопила буржуазно-шляхетська Польща і боярська Румунія.
Василь Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори, вміщаються в трьох томах. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Вже спочатку, як тільки з’явилися перші реалістичні новели письменника, вони захопили і схвилювали читачів.