Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю

Навчаючись у Кракові, Стефаник брав активну участь у політичному житті Східної Галичини. Його кілька разів заарештовували. Агітуючи за обрання “мужицького посла” Франк, Стефаник тривалий час перебував у вирі передвиборної боротьби.

З часів навчання у гімназії Василь Стефаник друкувався у галицькій прогресивній періодиці. Перші статті виходили без підпису або під псевдонімом.

У статтях Стефаник критикував далеку від народу галицьку буржуазну інтелігенцію, висміював її, давав аналіз соціальних причин, що зумовлювали еміграцію західноукраїнських трудящих за океан, підносив важливі суспільно-політичні і культурні проблеми.

У 1896 і 1897 роках Стефаник написав чимало прозових мініатюр, за якими потім закріпилася назва поезія у прозі”. Молодий письменник багато думав над тим, якою мусить бути його “бесіда” (творчість). Ці роздуми відбулися у творі “Амбіції (Самому собі)”. Заперечуючи погляди модерністів, на художню творчість як “чисту красу”, не пов’язану з життям, Стефаник висловлю бажання: “Ти будь у мене тверда, як небо – осіннє уночі. Будь чиста, як плуг, що оре. Будь мамою, що нічков темнов дикт хитає та тихонько-тихонько приспівує до сну... Шепчи до людей, як ярочок до берега свого. Грими, як грім, що найбільшого дуба коле і палить. Плач, як ті “міліони плачуть, що тінею ходять по світі...”Близькі до поезії у прозі твори “Моє слово” і “Дорога”. Основа “Мого слова” – автобіографічна, але твір обтяжний незвичними художніми засадами – ускладненими і надуманими метафорами.

Починаючи з 1899 року, одна за одною виходять збірки новел: “Синя книжечка” (1899), “Камінний хрест” (1900), “Дорога” (1901). Стефаник став “Знаменитістю на своїй батьківщині” (Леся Українка), “любимим письменником, красою нашої анемічної літератури, щасливою базою” (Михайло Коцюбинський).

Василь Стефаник став на Україні творцем дуже стислої соціально-психологічної новели. Цій новелі були властиві:

-виключний локанізм;

-прихований, але глибокий ліризм і драматизм;

-зосередження уваги не на описі зовнішніх виявів життя, а на відтворення складних душевних трагедій селян, породжених соціальними, сімейно-побутовими іншими причинами.

Психологізм у змаганні персонажів, прагнення відтворити найтонший зміст в настроях, схопити миттєві враження, особливий локанізм прози – елементи поетики імпресіонізму на реалістичній основі, які використовував Василь Стефаник (так само, як М.Коцюбинський, О.Кобилянська, М.Рудницький, М.Ірчан та В.Чумак).

В. Стефаник будує свої новели переважно на одній гострій драматичній події, що особливо чітко виявляє характер людини, її складне внутрішнє життя, Автор не вдавався до докладного опису етнографії, сільських звичаїв і обрядів, хоч вони на Покутті були мальовничі, не давав широких пейзажних картин. У його творах мало “зовнішніх” подій, нема докладних, зображених у часовій послідовності життєвих історій персонажів, деталізованих портретів. Авторські описи зведені до мінімуму й нагадують ремарки в драмі. Говорять і роздумують персонажі, “самосильно” виявляючи себе. Тому на першому плані – діалоги й монологи, що відзначаються великою майстерністю. Драматизмом, що виявлявся в глибокому відтворенні складних душевних переживань, а також зовнішньою будовою новели Стефаника часом нагадують маленькі драми або драматичні “сценки”.

Василь Стефаник не визнавав багатослів’я і розрахованого на зовнішній ефект “декламаторства”, він домагався щоб кожне слово було вагомим, промовляло на повний голос, було образним і вивіреним на слух та вражало читача.

Новеліст уникав довгих періодів, ускладнених синтаксичних конструкцій, зокрема дієприкметникових чи дієприслівникових зворотів. Речення короткі, прозорі за своєю будовою, часто уривчасті, незакінчені. В них багато дієслів і порівняно мало означень, складних тропів. А ще мова Стефаникових новел-вживання покутського діалекту – наближається до народної.

У новелах Стефаника нема ліричних відступів і прямих авторських оцінок зображуваного. Навпаки, він ніби виступає зовсім безстороннім, цілком зникає за зображуваними персонажами. І все ж зовнішньою об’єктивністю розповіді про різні сільські “новини” криється велике хвилювання, “животворний дух співчуття своїм персонажам”.