Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю

На площі в дві сторінки розкрито людську трагедію, яка хвилювала й хвилюватиме всіх, хто ознайомиться з новелою.

Темі національно-визвольних змагань присвячено новелу “Сини” (1922), в якій передано горе старого батька, який благословив обох синів на боротьбу “за Україну” і втратив їх назавжди.

Світлій пам’яті Івана Франка була присвячена новел “Марія”, написана у 1916 році. В ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту. У його новелі виведено образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина.

Трагедія “зайвих ротів” у вбогих родинах знайшла відображення у новелах “Діти”, “Вістуни”. “Сама-самісінька”.

Сімейні драми, розвал родин – теми новел “Лесева фамілія”, “У корчмі”, “Майстер”.

Тема війни, породжене нею всенародне горе і страждання, жахи війни яскраво передані у новелі “Дівоча пригода”. “Пістунка”, “Гріх”, “Мати”.

Творча спадщина Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Письменник був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели про важке життя селян. Він один з літераторів, з творчістю яких пов’язаний важливий етап у розвитку української реалістичної літератури. Василь Стефаник багато зробив для посилення психологізму, удосконалення літературної техніки, урізноманітнення засобів художньої вираженості. Не події і вчинки персонажів найбільше цікавили новеліста, а їх переживання і настрої під впливом отих подій, або, за словами Івана Франка, - зображення подій через призму “чуття і серця героїв”, заглиблення в людську душу і освітлення нею оточуючого, показ світу і людей такими, як їх бачать персонажі з певним душевним станом.

Василь Стефаник став виразником болю і гніву галицького селянства.

Його новели лаконічні, письменник, за словами Івана Франка “ніде не скаже зайвого слова”. Він міг, як відзначала Леся Українка, “двома – трьома швидкими штрихами... надзвичайно яскраво зобразити нам цілі драми”. Олесь Гончар порівнював “доведену до граничної стислості” Стефаникову новелу з класичним відшліфованим сонетом, бо “у кожній його новелі – згусток почувань народної душі”.

Основні риси стилю Стефаника – психологізм, драматизм зображуваних подій, злободенність порушуваних тем, глибокий, сповнений болю й туги, душевний стан персонажів.

Творчість володаря дум селянських, великого майстра новели Стефаника – одна з чарівних перлин української культури, наша гордість і слава.

Творчий доробок Леся МартовичаСклалося так, що самобутня постать Леся Мартовича в українському письменстві початку нашого століття досить довго залишалась в тіні. За життя письменника не вийшла і половина того, що він створив. Літературна критика зігнорувала його оригінальний талант, записавши такого неповторного гумориста й сатирика на правах учня в новелістичну “школу” Стефаника. Художня спадщина Леся Мартовича й досі повністю не зібрана, достатньо не вивчена.

В українській літературі Лесь Мартович є неперевершеним гумористом-сатириком. Художню спадщину письменника складають 27 оповідань, повість “Забобон”. Декілька наукових розвідок і рецензій, низка публіцистичних статей, невелика група листів.

Лесь Мартович народився 12 лютого 1871 року в с. Торговиця Городенківського району на Івано-Франківщині. Як свідчив Василь Стефаник, дотепність і розважність український гуморист одержав у спадок від батька, розумного чесного хлібороба.

Навчався у Коломийській та Дрогобицькій гімназіях і майже весь час в одному класі з Василем Стефаником. “Мартович був надзвичайно здібний, - згаду. Стефаник. – Вже в четвертому класі гімназії писав поезії проти учителів, повні злоби й насмішки”.