Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю

Іван Франко в 1901 році назвав Стефаника “може найбільшим артистом, який появився у нас вад часу Шевченка” і радів, що новеліст підносив світову славу нашої літератури. “Се, - писав Іван Франко, - правдивий артист... яким уже нині можемо повеличатись перед світом”

Майстерна і новаторська творчість Стефаника помітно впливала на дальший розвиток української прози, брала участь у підготовці того духовного плацдарму, на якому починали свою творчість західноукраїнські й східноукраїнські письменники.

Василь Стефаник народився в селі Русові на Івано-Франківщині. Дитинство його пройшло серед бідняцької дітвори, з якою пас худобу, серед наймитів, які розповідали малому Василеві багато казок. Любив пісні, що їх співала мати й сестра Марія. Коли підріс, допомагав влітку у роботі дорослим, а після закінчення польових робіт ходив до сільської школи.Вчився у початковій школі в Снятині, де “..почув велику погорду для мене і для всього селянського від учителів. Тут зачали мене бити”

Ще гостріше відчув на собі хлопець соціальний й національний гніт, коли у 1883 році вступив до Коломийської польської гімназії. І вчителі, і гімнасти – паничики ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, глузували, знущалися і навіть били. Тоді селянські діти рідко потрапляли до гімназії, бо навчання вимагало великих витрат. “На послідній лавці, - згадував пізніше Стефаник, - сиділо нас кілька мужицьких хлопців в селянські одежі, і всі ми зазнавали такого трактування”. Знущання одного з учителів мало не довели хлопця до самогубства.

У Коломийській гімназії вчилися селянський син і майбутній письменник-гуморист Лесь Мартович та гуцул Іван Семанюк, який увійшов у літературу під псевдонімом Марко Черемшина. Хлопців не задовольняла суха схоластична наука, і вони виявили великий інтерес до революційно-демократичних видань, що їх здійснювали Іван Франко і Михайло Павлик, до забороненої літератури. Допомагала їм у одержанні таких книг сестра. Михайла Павлика Анна.

Передові гімназисти утворили свій гурток, потай від учителів збиралися за містом, щоб послухати статтю, доповідь на політичну чи літератур тему, обговорювати прочитану книгу. Вскладчину вони поступово придбали чималу бібліотеку, в якій кім політичної літератури, були твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Івана Франка, Панаса Мирного, Миколи Гоголя, О.Герцена, М.Чернишевського, М. Добролюбова, М.Солтикова-Щедріна, М.Некрасова, А.Чехова, Л.Толстого. “Там було майже все з тодішньої української літератури. – згадував Василь Стефаник в автобіографії 1929 року. – Найкраще ми читали твори Франка, соціалістичну літературу українську і польську з Женеви, Герцена, Чернишевського, загалом те, що заказане” .

Члени таємного гуртка ходили по навколишніх селах і створювали там хати-читальні, виступали перед селянами з доповідями, агітували за “мужицьких полів” під час виборів, збирали етнографічні і фольклорні матеріали, допомагали селянам писати дописи до газет про горе селянське, при цьому вивчаючи життя сільської бідноти та її прагнення і на матеріалі реальних факторів створюючи свої твори.

Організація читалень та агітаційно-освітня робота в селах дала матеріал для першого друкованого твору Леся Мартовича “Нечитальник” (1888), написаного й виданого з участю Василя Стефаника. Успіх першого друкованого твору заохотив юнаків до дальшої творчої праці. Вони вирішують об’єднатися в “літературну спілку” і писати твори разом. Виникає чимало творчих задумів і планів. Зокрема, за участю Стефаника написав Мартович ще оповідання “Лумера” (1889).

Коломийські власті й начальство гімназії переслідували учасників таємного гуртка. Спершу виключили з гімназії Леся Мартовича, потім ще двадцять учнів “за політику”, серед них – Василь Стефаник.

Восени 1890 року Василь Стефаник перейшов до Дрогобицької гімназії, бо, як писав пізніше, “Дрогобич є місце, де Іван Франко вчився у низшій школі та гімназії, де сидів у арешті і писав, де в сусіднім Бориславі були теми до його бориславських повістей”.

Скоро коломийські вибранці туди ж перейшов спершу Лесь Мартович) особисто познайомилися з Іваном Франком, зустрічалися з ним.

Виконуючи волю батька, Стефаник після закінчення гімназії у 1892 році вступив на медичний факультет Краківського університету. Він зустрічався з польськими культурними діячами, особливо зав’язалася щира довголітня дружба з відомим польським ученим Вацлавом Марачевським та його дружиною – українкою Софією Окуневського.