Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю
Ліризм новел Стефаника своїм корінням сягає у фольклор. Автор включав пісенні мотиви у новели, читаючи які, ніби чуєш не тужливу народну пісню, а тільки сумний відгомін або приглушену мелодію. Від фольклору йдуть і деяка ритмізація мови в найбільш ліричних місцях твору, інверсії, антифористичність побудови частин фрази тощо.
Новели Стефаника не без підстав називають “психологічними студіями”. Іван Франко писав про Стефаника. “З великою майстерністю він проникає в душу галицького селянина і вміє малювати тяжкі психічні драми там, де інші бачать тільки буденний факт економічного соціально життя”. Письменник був не стільки побутописцем, скільки майстром глибоко психологічних новел. Його твори – драматичні і здебільшого мають трагічну розв’язку. Тому-то Максим Горький говорив, що новеліст пише “коротко, сильно і страшно”, а Марко Черемшина називав його “поетом мужицької розпуки”.
Історичний злам у долі селянства, що відбувався наприкінці ХІХ ст., був дуже драматичним.
Тому твори Стефаника звучали як крик болю і страждань у буржуазному суспільстві. Вони були спрямовані проти ілюзорних уявлень ліберально-буржуазних письменників про народ. “Серед мужиків усього світу, - писав Марко Черемшина - наш мужик у найгіршім положенню... Його трагічність знайшла у творах Стефаника свій величний вислів”.
Сатиричними серед творів Василя Стефаника є лише “Побожна” та “Такий панок”.
Простежимо за тематикою новел Василя Стефаника:
Новели про рекрутчину. “Виводили з села” і “Стратився”. – Австроугорська цісарська рекрутчина була великим тягарем для народу і завдавала йому багато горя. Важке казармине життя, криваві війни, смерть і каліцтво солдатів, їхній сум за домом, за звичною працею стали темою багатьох народних пісень, віршів і поем Ю. Федьковича, С.Воробкевича та інших письменників.Василь Стефаник почав свою новелістичну творчість із теми, висвітлення якої вже мало чималу традицію (Ольга Кобилянська “Земля”). Але письменник підійшов до неї по-новому. Зокрема, у новелі “Виводили з села” змальована картина проводів одинака старими батьками й сусідами. У всіх настрій важкий як на похоронах. Ще й природа підкреслює гнітючий настрій: хмара у проміннях сонця нагадує закривавлену голову, у цих же променях стрижена голова хлопця теж здається кривавою. Крають серце слова – голосіння батьків:
- А ти ж на кого нас покидаєш?
- Воліла бих ті на лаві лагодити!
- Відки тебе візирати, де тебе шукати?!
Мати в горі б’ється головою об одвірок, батько плачучи труситься, сестри золотили руки, сусіди плачуть.
Новеліст не дає докладних описів зовнішності людей, а обмежується вказівками на окремі характерні деталі: обстрижена голова рекрута в кривавому освітленні, бліде, як крейда, обличчя матері... Усе у творі повите гнітючим настроєм, підсилене зловісним пейзажем. Опале листя “по занепалося у мідяні човенця, аби з водою осінньою поплисти у ту Дору за рекрутом.
У новелі “Стратився” говориться, як бідняцький син Миколка, не витримавши знущань у війську, повісився. Стефаник не показує, як це сталося. Він лише розповідає, як сивоголовий дід іде залізницею до міста, щоб поховати сина, плачучи, згадує зловісні сни, розмовляє сам з собою. І з цих розмов дізнаємося всю трагедію цієї сім’ї: батьки загиблого солдата дуже бідують, мати не має чобіт, тож бігла за чоловіком боса, аж “ноги і посиніли від снігу”. Батькове горе посилюється тим, що син наклав на себе руки і “душу стратив”. Плачучи, батько одягає на мертвого сина той одяг, що приготували йому на весілля. Контраст – юнак у весільному вбранні і студена мармурова плита”, на якій він лежить у крові.
2. Тема еміграції із західноукраїнських земель за океан. До цього призвели зубожіння широких мас селянства і відсутність заробітків у рідному краї. Селяни вірили брехливим розповідям еміграційних агентів про “американськи1 рай”, продавали свої господарства та вирш3али до Канади, США, Аргентини або Бразилії, Протягом 1890-1910 років із Галичини емігрувало близько 212 тисяч українців (7 відсотків українського населення).