Творчість письменників «Покутської трійці», проблема індивідуального стилю

Марко Черемшина у Василя Стефаника насамперед народного письменника, що сам вийшов з народних низів і зумів народний більш перенести на папір, видобути з свого серця “слова, гей зорі”.

Марко Черемшина вважав Василя Стефаника близьким собі за світоглядом і художнім баченням світу. Особисте і творче спілкування Марка Черемшини з Василем Стефаником може бути зразком щирої дружби і глибокого творчого взаєморозуміння двох великих художників слово, борців за народні інтереси.

Письменник-лірик, чарівник слова – так можна назвати Марка Черемшину за проникливий ліризм його розповіді, сили і образність слова, що несе у собі великий заряд експресії. Він брав ці слова з уст народу, підслухав у шумі смерек, подуві полонинських вітрів. Доля наділила його щасливим талантом віднаходити високу поезію у живій народно розмовній мові, відображати буденні події на найвищих поетичних регістрах.

Василь Стефаник назвав Марка Черемшину “великим поетом”. Таке визначення випливає з усієї творчості письменника – тематики, образного мислення, манери письма, конструкції фраз і речень, зрештою, всього поетичного світовідчування. Письменник-реаліст мислив як поет, умів тонко передавати настрій. Якщо він змальовував веселі картини природи Гуцульщини, світлі сторони життя гуцулів, то і його поезія була світлою, вигравала всіма барвами запашних весняних польових квітів. Коли ж він відтворював бездонне гуцульське горе, страхіття війни, поетична палітра співця набирала темних відтінків, зливалася з народними голосіннями.

Для синтаксису Марка Черемшини властиві надфразні єдності, тобто об’єднання кількох речень з одним підметом для всіх або ж римуванням слів, що закінчують речення, ритміка у побудові фрази з елементами внутрішнього римування. Інверсією, своєрідним порядком слів у реченні, з пропуском окремих слів. Ритмізація мови – одна з найхарактерніших рис індивідуального стилю Марка Черемшини.

Гуцульські діалектизми надають творам Марка Черемшини особливої поетичної чарівності, відбивають невичерпне образне багатство народної мови, її розмаїту метафоричність. Діалектизми стали для письменника одним із важливих додаткових художніх засобів відтворення образів гуцулів і гуцульської природи, передачі думок і настроїв персонажів.

О.Засенко, дослідник життєвого і творчого шляху письменника, справедливо відзначив, що творчість Марка Черемшини “ввібрала в себе нев’янучу красу, привабливість того краю, який породив письменника-народолюбця й надав йому високе поетичне слово. У кожній новелі Марка Черемшини так чи інакше відбився духовний світ його земляків гуцулів-верховинців, їх уявлення про природу й суспільство, про добрі й злі сили, їх віковічні прагнення довільного, щасливого життя”

ВИСНОВКИ

Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович. Три видатні майстри новели.

Перший з них – Василь Стефаник – безперечно, найдраматичніший з українських прозаїків початку ХХ століття, - володіє тільки йому притаманним даром писати “коротко сильно і страшно” (Максим Горький), а другий – Марко Черемшина – у своїх гуцульських новелах виступає натхненним ліриком, який навіть трагічні картини з життя Верховини закосичує найніжнішими полонинськими квітами, третій – Лесь Мартович – є неперевершеним гумористом-сатириком в літературі цього періоду, що виявляє надзвичайно глибокі життєві спостереження над різними прошарками й станами галицької суспільності, зокрема над селянством.

Зазначмо з опрацьованого матеріалу спільне і відмінне у творчості цих трьох мистецьких постатей.

Спільне: В.Стефаник, М.Черемшина, Л.Мартович

1.Всі троє вихідці з нижчих верств трудового люду.

2.Однодумці за поглядами, вони і в громадській і в літературній діяльності керувалися одними і тими ж принципами.

3.Виступали поборниками демократичних свобод, корінних соціальних перетворень.4.Їх життя і творчість проходили переважно на Покутті – тій невеличкій частині Галичини, що розташована між Прутом і Черемошом, що одним кінцем упирається в Карпатські гори, а другим – у подільську рівнину.