Система пенсійного страхування в Україні

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них – зростання кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні налічувалось 13,8 мільйонів осіб.

Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький.

Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахування даних Всесвітнього перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і зовнішнє середовище України у 2002 році», та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями Організації Об’єднаних Націй (додаток М). За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку.

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду (додаток Н).Такий демографічний прогноз є однією з он основних причин для запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня – обов’язкової накопичувальної системи пенсійної, яка практично не піддана демографічним ризикам.

У 90-х роках ХХ століття через низький рівень оплати праці, виплату заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати було значно звужено базу нарахування внесків. Практика списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала фінансову базу пенсійної системи і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено проводити пенсійну реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Упродовж десяти років самостійності в Україні було прийнято понад двадцять законів і кілька указів Президента України, які регулюють особливості пенсійного забезпечення державних службових експертів, митних працівників, журналістів, науковців, банківських працівників тощо. Але це не було вирішенням глобальних проблем пенсійної системи. Навпаки, це був відступ від заявлених принципів пенсійної політики, що призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян, які сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою з рештою працівників ставкою, одержують значно вищі пенсії і на пільгових умовах. Головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження до бюджету Пенсійного фонду, але надзвичайно важливим є існуючі демографічні фактори, які наразі є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування пенсійної системи.

Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні заходи щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного забезпечення в Україні:

1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України було видано ряд указів, а зокрема, «Про впорядкування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій», а потім Верховною Радою України було прийнято низку змін до закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими значно було розширене коло платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та об’єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]