Пошукова робота з історії України

Сармати, що на історичній арені змінили скі¬фів, як і останні, тривалий час (більш як 600 ро¬ків) посідали широкі простори — від при¬каспійських степів до Паннонії. Вони активно впливали на події в античному світі, який посту¬пово відживав, та в ранньослов'янському, що тільки-но народжувався. Тісно контактуючи із землеробськими племенами Північнокавказького регіону, зарубинецьким і пізньоскіфським на¬селенням Подніпров'я та Криму, сармати впли¬вали на формування й розвиток їхніх культур.

Сформувавшись у заволзьких степах на ру¬бежі ПІ-11 ст. до Н.Х., сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, а дещо згодом і апанів хви¬лями просувалися на захід у пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори, зга¬дуючи про них, підкреслювали їхню агресивність і войовничість.

Масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор'я почина¬ється з кінця II ст. до Н.Х. На рубежі нашої ери вони цілком освоюють степи між Доном і Дніпром, іноді проникаючи аж до Південного Бу¬гу та Дунаю. В середині І ст. н.е. вони намага¬ються розселитися ще далі на захід. У сарматсь¬кому оточенні виявляються пізньоскіфські горо¬дища Нижнього Дніпра, Криму, античні поліси — Ольвія, Тіра, Ніконій, Боспорське царство. По¬стійні набіги та вимоги сарматів сплачувати їм данину зумовили переселення на нові території ранньослов'янського зарубинецького населення Середнього Подніпров'я.

Найбільшого розквіту сарматське суспільст¬во досягло в І ст. н.е. Поступово бідніші прошар¬ки кочового населення осідали в Північно-Західному Причорномор'ї. І вже в III ст. н.е. якась їх частина ввійшла до Черняхівської культури.Сарматське суспільство перебувало на пере¬хідному етапі від докласових відносин, а госпо¬дарство в цілому мало риси його попередників. У військовій справі сармати відрізнялись од скіфів. Римський історик Таціт писав, що «коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору». В бою вони користувалися арканами; довшими, ніж у скіфів, мечами й списами.

Античні міста Північного Причорномор'я і авньогрецькі міста й неукріплені посе¬лення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) виникли на завершальному етапі «великої грецької колонізації». Освоєння цього регіону розпочалося в середині VII ст. до Н.Х., коли були засновані Істрія в Подунав'ї та Борисфен на сучасному острові Березань поблизу Очакова. Згодом тут формуються три основні центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, Боспор Кіммерійський із головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців із різних місць, передовсім із Мілета, який, за ви¬словом Плінія Старшого, був «родоначальником більш як дев'яноста міст», зумовлювалося роз¬витком торгівлі, пошуками нових джерел сиро¬вини (зокрема, металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес заселення нових тери¬торій відбувався як шляхом цілеспрямованої ко¬лонізації, так і стихійно.

Античні рабовласницькі держави на тери¬торії Північного Причорномор'я існували протя¬гом майже 1 тис. років. Як вони виникали? Спо¬чатку створювалися невеликі торговельні пунк¬ти, що називалися емпоріями. Тут були склади товарів, якими греки обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпечення оборони такі фа¬кторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом вони розроста¬лись у великі населені пункти, довкола яких зво¬дилися укріплення. Поступово з'являлися виселки й створювалася сільськогосподарська округа — хора. Місто-поліс набувало характерних для античного світу рис. У товарообміні з греками були зацікавлені й місцеві жителі. Збуваючи над¬лишки хліба, продуктів скотарства та рабів-полонених, вони отримували вино, предмети розкоші, ремісничі вироби тощо.

Прикладом грецького міста-поліса є Ольвія, залишки якої збереглися на березі лиману біля сучасного с. Парутино Миколаївської обл. Засно¬ване в VI ст. до Н.Х., воно було в останні століття своєї історії під протекторатом Риму. Незатоплена частина (33 га) складалася з кількох районів (Верхнє, Терасне й Нижнє міста), що з'єднувалися широкими кам'яними східцями та похилою вули¬цею. Природний захист (глибокі балки) доповню¬вався потужною стіною завтовшки близько 4 м.

Захисні мури ольвійської цитаделі з боку лиману. Березань. VI ст. до НХ.

Верхня частина міста була основною. Тут роз¬міщувалися громадські споруди, священний гай, скарбниця, проходила головна поздовжня вули¬ця. У Нижньому місті, поблизу гавані, стояли переважно господарські та ремісничі комплекси, зокрема, рибний ринок. Розміщувався ближче до води й театр. Планування Ольвії було пере¬важно прямолінійним. У часи розквіту (кінець

Центральна частина Ольвії. Реконструкція Скрижицького IV ст. до Н.Х.) площа міста сягала максимальних розмірів (55 га), а кількість жителів — 15-20 тис. чоловік. Поблизу укріплень було відкрите посе¬лення та міський некрополь.