Пошукова робота з історії України

Вздовж стіни був зведений глиняний вівтар, а поряд з ним, у кутку, — масивне глиняне кріс¬ло, спинка якого закінчувалася двома рого¬подібними виступами, — так званим «рогатим троном». На вівтарі виявлено 16 глиняних сидя¬чих жіночих фігурок та мініатюрні моделі кріслець із «рогами» на кінцях спинок, пофарбова¬ними в червоний чи білий кольори. Поряд стояв великий горщик із рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, котрий, вірогідно, при¬значався для води. Мабуть, це святилище було своєрідним жіночим будинком, в якому випікали ритуальний хліб.

Сприятливі природні умови й розвиток різних галузей натурального господарства зумовлю¬вали значне збільшення населення. Якщо напри¬кінці першого етапу існування Трипільської куль¬тури населення становило близько ЗО тис. чоло¬вік, то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Далі спостерігається певний спад: 330 тис. чоловік у середині й близько 100-120 тис. наприкінці пізнього етапу. Поселення були різних розмірів, а найбільші з них зосереджува¬лись у межиріччі Південного Бугу та Дніпра.

Найголовнішим елементом у плануванні та¬ких «протоміст» було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1-3,5 км, з двопо¬верховими чи одноповерховими спорудами. Во¬ни утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. На найбільших із них (Майданецьке, Тальянки та ін.) налічувалося від 1600 до 2700 будівель різних типів. Крім житлових, досліджені також споруди, що могли використо¬вуватися для громадських потреб.

Розвиток відтворюючих форм господарюван¬ня викликав корінні зміни й у мисленні людини, ставленні її до природи. Поступово давні символи та обряди значно змінилися, трансформувалися в нові, передусім у символи добробуту. Зокрема, з культом родючості пов'язано багато жіночих ста¬туеток, в яких насамперед підкреслюються озна¬ки жіночої статі. Пізніше їх змінюють зображення молодих дівчат із плавними лініями тіла. Такі ста¬туетки передають образ жіночого божества, ши¬роко відомого в усіх ранньоземлеробських пле¬мен і тісно пов'язаного з уявленнями про велику богиню-матір, про матір-землю, від якої й зале¬жить родючість. З цим культом пов'язані також скульптурні зображення домашніх тварин — бика, корови, барана, козла, свині, собаки. Ліпні голови їх нерідко прикрашають глиняні горщики, що використовувалися для зберігання їжі.

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипільської. З приводу її поступового зникнення висловлюється кілька гіпотез: це і по¬рушення екологічного балансу, що було пов'яза¬но з екстенсивним веденням господарства; і пев¬не похолодання клімату; і спроба перебудувати землеробську основу еі<8номіки на скотарську; і внутрішні суперечності та протистояння трипіль¬ських общин західного й східного ареалів; і експансія степовиків (носіїв ямної культури) на північний захід та племен культури кулястих ам¬фор із заходу на схід (тобто на зайняті трипіль¬цями території). Вірогідно, що була не одна, а кілька причин занепаду Трипільської культури.Розвиток населення Трипільської культури відбувався своїм, суто європейським, неурбаністичним шляхом. Трипільці досить близько піді¬йшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але не змогли зрівнятися з ними внаслідок згаданих причин. Феномен Трипільсь¬кої культури полягає в тому, що вона своєрідно поєднала господарські, фізико-біологічні, антро¬пологічні, етнокультурні та суспільно-ідеологічні системи найстародавніших представників люд¬ських суспільств півдня, центру, сходу та Полісся Європи, що належали до кількох антропологіч¬них і мовних груп, перебували на різних рівнях розвитку. Довготривале проживання населення Трипільської культури на значній території Східної та Південно-Східної Європи привело на заключному етапі до її сегментації, а згодом і до розчинення в складному конгломераті культур, які засвоїли її основні досягнення в господарстві, культурі, ідеології. Ці надбання збереглись у міфології та культах протослов'ян, а також інших індоєвропейських народів.

Тоді ж причорноморські степи й Крим посіда¬ли угруповання з переважанням скотарського способу ведення господарства — носії середньо-стогівської, ямної та інших археологічних культур. Перші з названих уже приручили коня. Вони, як і їхні наступники, маючи специфічний уклад життя, були досить войовничими, про що свідчать чис¬ленні знахідки бойових молотів, кинджалів, нако¬нечників для стріл. Можливо, побоюючись напа¬дів із півдня, загроза яких постійно нависала над трипільцями, вони й стали будувати поселення-гіганти. їхні концентрація та щільна забудова зовнішніх кварталів дають підстави говорити про оборонні функції цих зон «суперцентрів». Але водночас взаємовплив південних сусідів та трипільців-землеробів зумовив зміну в них спосо¬бу господарювання — на пізньому етапі існування цієї культури стало переважати скотарство.

Племена ямної культури, що селилися на широких степових просторах від Приуралля до Дунаю в III тис. до Н.Х., також швидко пересува¬лися на безмежних просторах й були дуже вой¬овничі. У другій половині III тис. до Н.Х. на місцях колишніх трипільських поселень лісостепового Правобережжя споруджуються кургани «ямників». Характеристика укладу їхнього життя яск¬раво доповнюється матеріалами, одержаними під час розкопок Михайлівського поселення на Нижньому Дніпрі, що функціонувало близько 1 тис. років, із невеличкого селища з землянко¬вими житлами воно перетворилося на фортецю, оточену глибокими ровами та кам'яними стінами (збереглися їхні залишки заввишки 2,5 м).