Пошукова робота з історії України
Найбільш ранніми суспільними утвореннями на території України, що вступили в нову епоху, були землеробсько-скотарські племена Трипіль¬ської культури та культури Гумельниця. Обидві вони сформувалися на основі культури Боян і, можливо, інших неолітичних культур Балкано-Нижньодунайського регіону. Пізніше з'являється ще ряд культур землеробсько-скотарського напряму, пам'ятки яких відомі також і на захід від сучасних кордонів України (кулястих амфор, воронковидних посудин тощо).
Але все ж таки найяскравішою серед них бу¬ла Трипільська (за назвою поселення поблизу с.Трипілля на Київщині, дослідженого В.Хвой-кою). Поширена на території від південно-східно¬го Прикарпаття до Дніпра, ця культура розвива¬лася протягом ІУ-ІІІ тис. до Н.Х. Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільська культура була складовою час¬тиною великої трипільсько-кукутенської спільно¬ти, що посідала переважно територію лісостепо¬вої смуги Правобережної України, Молдови та Румуни.
Особливості Трипільської культури та її місце в європейському енеоліті визначаються, на дум¬ку І.Чернікова, по-перше, величезною тери¬торією поширення (близько 190 тис. кмг). Вража¬ють швидкі темпи освоєння трипільськими пле¬менами нових територій — на ранньому етапі освоєна площа становила близько 50 тис. км2, на середньому —150 тис. км2. Жодна з європей¬ських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення.
По-друге, трипільські племена характеризу¬ються довготривалим періодом поступового роз¬витку — протягом 1500-2000 років — без знач¬них змін в основних рисах культури.
По-третє, за своїм походженням Трипільська культура хоч і була пов'язана з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але в процесі поши¬рення на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур. При цьому вплив пів¬денно-західного населення був неодноразовий, а розвиток більш-менш відокремлених общин приводив до виділення своєрідних локальних груп, що мали різну долю.
По-четверте, Трипільська культура відзнача¬ється розташуванням поселень певними концен¬трованими групами з проміжними менш заселе¬ними територіями. Навряд чи можна назвати Трипілля «культурою кочуючих землеробів», та деякою мірою до неї підходить поняття «культу¬ра пересувних землеробів». Цим племенам до¬водилося в умовах українського Лісостепу кожні 30-50 чи 60-80 років залишати засновані посе¬лення через виснаження грунту внаслідок екс¬тенсивного ведення господарства й переселяти¬ся та освоювати нові землі. Цим, зокрема, мож¬на пояснити й утворення найбільших у Європі за доби енеоліту поселень-гігантів на Уманщині (до 450 га), в яких було сконцентровано по кілька великих общин землеробів.
По-п'яте, ця культура була крайньою пів¬нічно-східною ланкою землеробських культур Балкано-Західноукраїнського регіону європейсь¬кого енеоліту, що безпосередньо межувала та підтримувала зв'язки з найбільшим у стародав¬ньому світі ареалом скотарських культур євра¬зійських степів та неолітичних культур лісостепо¬вої й поліської зон Східної Європи.
Однією з причин зникнення багатьох культур, зокрема й Трипільської, стала навала скотарсь¬ких племен із Північного Причорномор'я. Носіїв курганних культур українських степів, котрі зруй¬нували багато осередків осілого населення, іноді навіть називають вікінгами ІУ-ІІІ тис. до Н.Х. А руйнація цих культур пов'язується з «курганізацією» Європи та Малої Азії, що позначається терміном «індоєвропеїзація», або «розселення індоєвропейців з прабатьківщини».Як уже зазначалось, основою життєдіяль¬ності трипільських племен було землеробство, а також скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та ме¬талообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі, а також найрозви¬нутішої в енеолітичну добу Балкано-Карпатської металургійної провінції. Через ці землі проходив шлях, на якому торгували металом. Про вза¬ємозв'язки трипільців з іншими групами старо¬давнього населення свідчать і різні антропо¬логічні типи, зафіксовані серед носіїв цієї куль¬тури. Отже, Трипілля було сполучною ланкою між Заходом і Сходом.
Основним економічним осередком тогочас¬ного суспільства була велика сім'я, котра скла¬далась із кількох парних сімей. Місцями про¬живання великосімейної общини були великі будівлі, розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості пар¬них сімей (мала сім'я могла проживати і в окре¬мій будівлі).
Багату інформацію про духовний світ три¬пільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відобра¬женням триярусної картини світу. У верхній час¬тині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині — сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині — дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальні яруси розпису на керамічних виробах відображу¬ють поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завер¬шує свій біг ясне сонце й через яке на землю (третій-ярус) падає дощ, окроплюючи рослини. — культові обряди та церемонії провадились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святили¬щах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) становила буди¬нок із коридором. У віддаленій од входу частині приміщення стояла піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки й посуд (в одному з горщиків виявлено кістки бика).