Пошукова робота з історії України
Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян на шляху до цивілізації зумовлював розклад первісних відносин. Як і в інших народів, початок непримиренних суперечностей із тра¬диціями первіснообщинного ладу був пов'язаний із появою рабства — експлуатації людини люди¬ною. Прокопій Кесарійський з цього приводу повідомляє: «Склавіни завжди вбивали всіх, хто [їм] зустрічався. Але тепер, починаючи з цього моменту, і вони, і ті, з іншого загону, начебто сп'янівши від потоків крові, вирішили взяти в по¬лон деяких із тих, хто потрапив їм до рук, і тому всі вони повертались додому, женучи з собою тисячі полонених».
Праця залежних давала ще ма¬ло економічної вигоди. Але це були вже нові відносини, зовсім не характерні для стосунків між людом класичного родового устрою.
Воєнні походи в слов'ян, як і в інших народів, які перебували на етапі розкладу первіснооб¬щинних відносин, попервах були справою доб¬ровільною, в них брали участь усі бажаючі. Зго¬дом починає виділятися дружина, для якої війна стає професійним заняттям. У третій чверті 1 тис. н.е. формуються й союзи племен, в ареалах яких зосереджуються центри інститутів влади цих союзів. Крім політико-адміністративних функцій, такі пункти виконували ролі культових центрів, що й сприяло швидкій появі також і тор¬говельно-ремісничої функції. Часті сутички з сусідами змушували дбати й про створення укріплених поселень-градів.
Досить швидко серед них почав виділятися Київ (крім нього, існували й інші — Зимно на Во¬лині, Пастирське на Черкащині, Чернігів у Подв¬оєнні, Битиця на Пслі). Цьому сприяли, як зазна¬чає П.Толочко, його мікрогеографічне положен¬ня (контроль над багатьма притоками Дніпра — основними торговельними артеріями середньо¬віччя), вигідне топографічне розташування (на¬явність природних захисних рубежів) на кордоні кількох союзів племен. Контактування культур¬них елементів, перейняття передових досягнень слов'янських племен від самого зародження забезпечили Києву високий рівень соціально-економічного розвитку. Ранній Київ, ставши політичним центром Полянського союзу, зростав і розвивався за рахунок припливу населення з різних східнослов'янських племен, і вже на ті часи мав міжплемінний характер.
У межах союзів племен між їхніми окреми¬ми складовими частинами налагоджувалися тісніші зв'язки, переборювалася вузькоплемінна відокремленість. Це засвідчується й пам'ятками матеріальної культури — вони нівелюються, втрачають суто територіальні особливості. Сло¬в'янське суспільство переходило до нових від¬носин, за яких більшість населення відстороню¬валась од управління й розподілу. В утвореннях такого типу, що раніше мали назву «військова демократія», а тепер частіше — «вождизм» (або «чіфдом»), вже існувала нерівність, але ще не було легалізованого апарату примусу. Характер¬ною рисою цього рівня суспільної організації бу¬ла кумуляція світської та духовної влади. Тривав і процес консолідації східнослов'янських угру¬повань у «суперсоюзи» племен. Зокрема, на території Середнього Подніпров'я закладались основи Руської землі у вузькому значенні цього поняття — території Київщини, Чернігівщини та Переяславщини.
Давні слов'яни досягли й відносно високого рівня розвитку в ідеологічній сфері. З письмових джерел відомо, що в них були культові споруди — храми, капища й требища кількох типів (сто¬впоподібні будівлі під дахом, відкриті й закриті храми). Одне зі святилищ було відкрите на Ста-рокиївській горі В.Хвойкою. Воно становило не¬правильний кам'яний прямокутник із заокругле¬ними кутами та чотирма виступами. Поряд містився жертовник.У таких спорудах або ж просто неба стояли язичницькі божества з дерева чи каменю. Кілька їх виявлено в Подністров'ї. Найвідомішим серед них є так званий Збруцький ідол — Род. Божест¬во становить високий чотиригранний стовп, на кожній зі сторін якого в три яруси нанесені зоб¬раження. Очевидно, ці три яруси символізують поширений у давнину поділ Всесвіту на небо — світ богів, землю, населену людьми, та підзем¬ний світ, де перебувають ті, хто тримає на собі землю. Такий тричленний поділ світу дістав назву «теорія світового дерева». Крім антропо¬морфних божеств, слов'яни вшановували звірів, дерева, каміння тощо.
Дохристиянські вірування давніх слов'ян знайшли відображення і в деталях поховального обряду та в самому способі його здійснення — кремації. Можна припускати тільки один напрямок переміщення померлого в просторі — разом із димом поховального вогнища (воно споруджу¬валось у вигляді будинку) вгору — на небо. Родо¬витого небіжчика супроводжували різні речі, зброя, іноді кінь чи наложниця. Прості общинники (їх була переважна більшість) потрапляли на нове місце перебування часто лише з ліпним горщи¬ком, а то й навіть без нього. Але над кожним померлим (крім населення найпівденніших спільностей) насипався курган. У східних слов'ян, як і в інших індоєвропейців, вірогідно, панувала циклічна структура часу, коли все йде по зазда¬легідь, раз і назавжди встановленому колу. Тому кожна людина, якоїсь миті перебуваючи в одному зі «світів», через певний час могла переміститися в інший — один & трьох названих вище.
Отже, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен, що мешкали на її те¬ренах ще 1 млн. років тому. Всі вони залишили свій слід в історії населення країни, маючи в дав¬нину власні самоназви та свої (довші чи коротші) історії. Скіфи й сармати, греки й кельти, фракійці, германці й балти, а також давніші на¬роди — всі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на пев¬ний час або ж назавжди стаючи його частинами.