Пошукова робота з історії України
У цю ж добу, наприкінці IV тис. до Н.Х., в степах України з'являються кургани, що на віки стають невідривним елементом ландшафту цієї зони. Ці кургани становлять округлі насипи різної висоти. Під ними містяться поховання. Та це не просто насипи з грунту, бо довкола них збереглися залишки складних архітектурних споруд із землі, дернових вальків, каміння й де¬рева. Появу курганів із викладеним довкола камінням чи вертикально поставленими плита¬ми дослідники пов'язують з культом сонця. Сте¬повий курган — це ніби трохи підняте над по¬верхнею землі повторення в меншому масштабі того, що бачить людина навколо себе, це ніби своєрідна модель видимого світу.
В ці часи переважає обряд поховання помер¬лого в скорченому вигляді й посиланого черво¬ною вохрою. Характерно, що поховальну конст¬рукцію робили у формі воза. При цьому справжні дерев'яні дискові колеса від воза знімалися й клалися по кутах могильної ями. Померлий на¬чебто вирушав у подорож з реального світу в інший. Рештки возів у похованнях є найдавніши¬ми свідченнями використання колісного транс¬порту на нашій території.
Крім того, в ці часи з'являються перші похо¬вальні кам'яні скрині та монументальна скульп¬тура у вигляді різноманітних стел — кам'яних плит прямокутних, трикутних, трапецїєвидних контурів. Поряд із простими стелами зустріча¬ються й антропоморфні, на яких вигравірувані окремі частини тіла та різні предмети. Всі вони, безсумнівно, є культовими пам'ятками, пов'яза¬ними з вшануванням предків, сонця, родючості.
Загалом перші скотарі українських степів різко змінили характер міжплемінних відносин. Вони, зокрема, поклали край віковим культурним впливам на Дніпровському Правобережжі нижньодунайських та балканських племен. У середи¬ні IV тис. до Н.Х. розпочався зворотний процес, в результаті якого було повністю витіснено це чужорідне для території України населення. А в способі господарювання з'явилося степове ско¬тарство, яке поширилося від Дніпра до Карпат.
Далі на шляху прогресу стародавнього насе¬лення України був історичний період, що тривав близько 1 тис. років (II тис. до Н.Х.). Він дістав на¬зву «доба бронзи» за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи, рідше, — свинець або миш'як). Цей штучний метал був твердіший, ніж мідь, температура його плавлення була також значно нижчою: мідь плавиться за температури 1056°С, а бронза — близько 700-900. Таку темпе¬ратуру можна було отримати навіть у найпримітивніших печах, а то й на вогнищах просто неба.Вважається, що відкриттю цього сплаву мог¬ла сприяти наявність у деяких мідних рудах домі¬шок олова (найкраща бронза — 9 частин міді та 1 частина олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали вигото¬вляти знаряддя праці та зброю. На території ни¬нішнього Донбасу в давнину були шахти для ви¬добування руд, необхідних у виробництві бронзи.
Розвиток металургії бронзи й поява значної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу, вза¬ємовпливу між скотарськими та землеробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виді¬лення скотарських племен з-поміж інших. Це зна¬менувало початок нагромадження багатства (на¬самперед худоби та товарів від землеробів) у ру¬ках окремих сімейств. Патріархальні родинні від¬носини остаточно утвердились у тогочасному су¬спільстві — головна роль переходить до чоловіків.
Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20): шнурової та багатоваликової кераміки, Тщинецько-Комарівської, катакомбної, зрубної тощо, котрі належали до різних груп племен. Це свідчить про зростання певної окремішності господарського й культурного розвитку людських колективів. Проте помітна також і певна спільність окремих культур на досить значних просторах України та сусідніх територіях, що свідчить про постійні контакти між ними та розселення носіїв окремих культур у різних напрямках. Проти інших стародавніх на¬родів Східної Європи племена, котрі населяли те¬риторію України, досить рано вступили в епоху бронзи. Але ця територія вже чітко розподілялася на три складові «світи» — Степ, Лісостеп і Полісся. Культурні й етноісторичні процеси в кожній із цих зон відбувалися різними темпами та в різних річищах.
У цілому тогочасний світ, як уже зазнача¬лося, ділився на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добування каменю й виготовлення з ньо¬го різноманітних виробів усе ще посідало винят¬ково важливе місце, адже крихка бронза не мог¬ла повною мірою витіснити традиційну виробни¬чу сировину.
На відносно легких грунтах того ж Полісся почало розвиватись і землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дерев'яних рал у Токарях на Сумщині та в Поліссі на Чернігівщині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісостеповій зоні — найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: зафіксовано знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку).