Пошукова робота з історії України

Перенесення центру скіфів у Нижнє Подні¬пров'я та степовий Крим відбулося в середині — другій половині VI ст. до Н.Х. Вірогідною причи¬ною цієї передислокації, на думку В.Мурзіна, бу¬ло намагання кочовиків установити контроль над торговельними шляхами, що сполучали ан¬тичний світ із землеробськими районами Лісо¬степу. Це відкривало перед скіфською знаттю широкі можливості для збагачення. Встановлен¬ня такого контролю сприяло також певній еко¬номічній єдності кочового Степу та землеробсь¬кого населення північних районів. До складу скіфської держави, яка сформувалася на¬прикінці VI ст. до Н.Х., крім іраномовних околотів, входили різні з походження народи.

Дещо раніше, на початку VI ст. до Н.Х., скіф¬ським царям довелося пройти через тяжке випробування — навалу військ могутнього перського володаря Дарія. Проте кочовики без значних втрат перемогли персів. Дійшовши до

Волги, нападники змушені були повернути на¬зад. Поразка Дарія принесла скіфам славу про їхню непереможність.

За свідченням Геродота, Скіфію населяли ко¬чові й осілі племена. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди, або, як їх ще назива¬ли, елліно-скіфи, на північ від них — аллазони. Ще далі на північ мешкали скіфи-орачі, на схід від них — скіфи-землероби, котрих ще називали бо-рисфенітами. В степах на схід від Борисфена-Дніпра проживали скіфи-кочовики, а на берегах Меотіди (Азовського моря) та в степовому Криму кочували царські скіфи. Територію довкола насе¬ляли й інші народи (елліни, таври, фракійці, агафірси, неври, меланхлени, будини тощо).Це був багатий світ, в якому народи постійно зазнавали взаємовпливів. Північно-причорно¬морська Скіфія досягла свого розквіту в IV ст. до Н.Х. Багато в чому це було пов'язано з іменем царя Атея, який, зокрема, вів війни з Філіппом II — батьком Александра Македонського. Останній також намагався контролювати причорноморські землі. Але його намісник у Фракії — Запіріон — після невдалої облоги Ольвії був розгромлений войовничими кочовиками. Успіхи скіфів у воєнних діях значною мірою були зумовлені наявністю в них найдосконалішої для тієї доби зброї.

Ударною силою скіфів була кіннота. Головним засобом воїна-скіфа був панцир, хоч використо¬вувались і звичайні шкіряні куртки. Він мав бойо¬вий пояс і щит, його голову захищав шолом. За¬хищеним був також бойовий кінь (у загонах важ-коозброєних вершників). Основною зброєю був невеликий складний лук, що стріляв на відстань до 500 м. Використовувалися списи, дротики, со¬кири, кинджали й, передусім, короткі мечі.

Щоб захиститися від цих небезпечних напад¬ників, їхні сусіди зводили укріплення. У багато¬людному Лісостепу було на той час чимало вели¬чезних за площею городищ — Трахтемирівське (понад 500 га), Мотронинське (понад 200 га), Ходосівське (понад 2000 га), Більське (понад 4000 га), Каратульське (більш як 6000 га) та ін. Вражають не тільки розміри укріплених посе¬лень, а й самі могутні укріплення: висота земля¬них валів на Більському й Немирівському горо¬дищах і нині сягає 8 м при ширині понад 30 м.

Лісостепові племена займалися орним зем¬леробством (вирощування пшениці, ячменю, жи¬та, вівса, гороху, сочевиці), але розвивалось і скотарство (велика й мала рогата худоба, кінь, свиня), садівництво та різні промисли, ремесла, особливо обробляння чорного й кольорових ме¬талів, а також бронзи. Суспільство в соціально¬му плані було досить диференційоване.

Зображення скіфів на електровому кубку з кургану Куль-Оба

Розшарування суспільства ще виразніше було помітне в кочовиків південноукраїнських територій. Про це красномовно свідчать числен¬ні кургани скіфських володарів, розташовані в районі нижньої течії Дніпра, — Огуз, Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила (їх висота сягала 20 м). Про рівень багатства скіфів свідчать хоча б унікальні ювелірні вироби із золота та срібла, знайдені в могилах, здебільшого пограбованих ще в давнину.

Скіфська релігія була політеїстичною. За свідченням Геродота, головною богинею була Табіті — богиня домашнього вогнища. До панте¬ону богів також входили: Папай — володар неба; його дружина Апі — богиня землі, прародитель-ка цього народу; Гойтосір — бог сонця; Фагімасад — бог водяної стихії й покровитель конярст¬ва; Агрімпаса — богиня родючості; Таргітай — родоначальник скіфів. Усі вони зображувались у вигляді людини. Скіфське образотворче мистец¬тво мало зооморфний характер (так званий «звіриний» стиль). Улюбленими були образи оленя, барана, коня, кошачого хижака, фанта¬стичного грифона, гірського козла. А монумен¬тальне мистецтво представлене кам'яними ан¬тропоморфними стелами.

У своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до циві¬лізації. Занепад цієї могутньої держави почався на рубежі ІУ-ІІІ ст. до Н.Х., а в II ст. до Н.Х. на більшій частині її території з'являються нові кочові племена. Певний час Мала Скіфія, столи¬цею якої був Неаполь, ще існувала в степах Кримського півострова.