Українські землі в складі Речі Посполитої 1569 р. середина ХVII ст.
14 листопада 1918 р. одночасно сталися дві важливі події: в Києві підписано грамоту про федерацію України з майбутньою Росією, а в Білій Церкві Директорія розпочала повстання проти гетьманського уряду.Усе разом — і грамота про федерацію, і новий склад кабінету, в якому більшість складали неукраїнці, і маса росіян, які тікали до Києва від більшовиків, і російські військові частини, що їх форму¬вали на захист уряду від повстанців, — усе це створювало в широких масах населення вороже до гетьманського уряду ставлення.
Регулярного війська у повстанців не було, але зростала чисе¬льність нерегулярного війська: добровольців із селян, міського населення та інтелігенції. Німецькі війська тримали нейтралітет.
18 листопада 1918 р. повстанська армія розбила гетьманські війська під Мотовилівкою. Після цього Скоропадському стало яс¬но, що українське військо за його уряд битися не буде. 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, передавши її та державний скарб урядові, а сам виїхав за кордон.
Державність УНР часів Директорії. Вплив зовнішніх чинників .
Встановлення влади Директорії. Після зречення гетьмана Дире¬кторія, утворена у листопаді, фактично прийшла до влади. Прихід Директорії до влади вилився не в практичні справи, а в цілу низку святкувань. Безпосередній учасник тих подій В.Винниченко писав: "Перед нами стояв цілий ряд кричущих питань нашої політики, від яких залежало існування Республіки; круг нас творився хаос, з яким треба було негайно почати найсерйознішу боротьбу; нас жагуче жадали всі серйозні політичні партії в Києві. А ми не могли туди їхати, бо штаб готував вступ Головного Отамана в Київ" .
18 грудня 1918р. Директорія Української Народної Республіки урочисто вступила до Києва. 26 грудня був створений перший уряд Директорії на чолі з В. Чеховським. Того ж самого дня Директорія проголосила свою заяву, а услід за нею прийняла цілу низку законів. В заяві Директорія пояснювала громадянам, що відтепер вся влада в УНР має належати лише трудящим класам: робітництву та селянству. Класи нетрудові поз¬бавлялись права порядкувати державою. Директорія запевняла, що передасть свої права і повноваження лише трудовому народові самостійної УНР.
Віддаючи належне програмним цілям Директорії, накресле¬ним в заяві, слід зазначити, що остання з'явилась дуже пізно: тільки через півтора місяця після сформування Директорії та початку повстання й через два тижні по взяттю Києва. Весь час населення майже нічого не знало про основні завдання соціальної й політич¬ної програми Директорії. Більш того, ця заява залишалась на папері, оскільки влада керувалася іншою, неписаною і неоголошеною програмою.
Становище нової влади було дуже тяжким. Армія повстанців, що забезпечила переможний рух на Київ, розтанула з такою ж швидкістю, з якою створилась. Масу її складали селяни, які, поваливши гетьман¬ський режим, поспішили додому, щоб ділити землю. Україна була оточена ворогами з усіх боків. Шість різних армій діяли на її території. На заході стояли польські війська. Після повалення гетьманської держави посилився рух радянських військ в Україну. На південно-східному кордоні виступили російські сили антибільшовицького спрямування, які очолив генерал Денікін. Пів¬денна смуга, з Одесою, Миколаєвом, Херсоном, була зайнята фран¬цузами. Німецька та австро-угорська армії тримали "нейтралітет", бо їх солдати кидали зброю і амуніцію й шукали нагоди для виїзду додому. Крім того, в Україні почали діяти сотні загонів під прово¬дом різних отаманів.
Велике лихо Директорії полягало в тому, що вона не мала відповідних органів, які б проводили в життя її програму. Становище уряду було важким ще й тому, що усередині його не було єдності, не було спільної політичної лінії. Єдиним, що спочатку об'єднувало прихильників Директорії, була боротьба проти гетьма¬на та його уряду. З падінням гетьманату розбіжності посилились. У керівництва Директорії не було сталої думки — ні політичної, ні соціальної. Тертя між течіями Українського національного союзу, з членів якого було обрано Директорію, не припинялось. Більшість його — В.Винниченко, В.Чеховський, М.Шаповал — стояла за союз (з певними застереженнями) з більшовиками проти Антанти. Інша частина, яку підтримував С.Петлюра, була за спільну дію уряду з Антантою проти більшовиків.
Політична структура України була такою: представники соці¬алістичних партій на початку грудня 1918 р. ухвалили, що найвища влада належить Директорії, а законодавча — трудовому конгресові, обраному "трудовим населенням". Виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а влада на місцях — трудовим радам селян, робітників та "трудової інтелігенції". В уряді точилася дискусія щодо поняття "народ". Прем'єр В. Чеховський наполягав, що право на участь в конгресі мають тільки представники "трудящих мас". Але кого визнавати за "трудящих"? Виборчих прав були позбавлені не тільки "капіталісти" та "поміщики", а й частина інтелігенції. Вибор¬чих прав дістали представники інтелігенції, які мали "безпосередні стосунки з народом: лікарські помічники, фельдшери, вчителі на¬родних шкіл, службовці канцелярій та ін.5 січня 1919 р. з'явився закон, яким було призначено перше засідання Трудового конгресу на 22 січня 1919 р. В законі говори¬лось, що на Трудовий конгрес треба обрати 593 делегати: 377 — від селян, 118 — від робітників, 33 — від трудової інтелігенції і 65 — від західноукраїнських земель. Перебуваючи у скрутному становищі. Директорія, її уряд і український народ нетерпляче очікували відкриття Трудового кон¬гресу сподіваючись, що його представники знайдуть вихід з важкого становища держави і вживуть заходів до виведення України з міжнародної ізоляції і подолання внутрішніх труднощів.