Українські землі в складі Речі Посполитої 1569 р. середина ХVII ст.

Відновлення радянської влади наприкінці 1919 — на початку 1920 р. здійснювалося у формі ревкомів як у центрі, так і на місцях. 11 грудня 1919 р., в день визволення Харкова і Полтави, в Москві відбулося об'єднане засідання Президії ВУЦВК та Раднарко¬му України, на якому було прийнято постанову про створення республіканського органу військово-революційної влади — Всеукра¬їнського революційного комітету, який зосередив в своїх руках вищу законодавчу і виконавчу малу. Його головою став Г.Петровський. До складу Всеукрревкому тоді були допущені представники партії боро¬тьбистів, зокрема Г.Гринько. Всеукрревкому доручалося організувати всебічну допомогу Червоній армії для розгрому білогвардійців, оста¬точно ліквідувати поміщицьке землеволодіння, встановити жорст¬кий, революційний порядок і після утвердження на більшій частині території України Рад скликати їх IV Всеукраїнський з'їзд.

Основні напрямки діяльності Всеукрревкому були сформульо¬вані в його деклараціях "До робітників та селян України" та "Про воєнну політику на Україні".

22 грудня 1919 р. Всеукрревком затвердив "Тимчасове поло¬ження про організацію Радянської влади на Україні", згідно з яким губернські ревкоми призначалися Всеукрревкомом за узгодженням з губернськими комітетами КП(б)У і командуванням Червоної армії. Повітові ревкоми призначалися губернськими ревкомами також за узгодженням з місцевими більшовицькими парторганізаціями та військовою владою.

У другій половині лютого 1920 р. Всеукрревком склав свої повноваження, оскільки виконав покладені на нього завдання. Було прийнято рішення про відновлення ВУЦВК та Раднаркому.

25 лютого1920 р. Президія ВУЦВК ухвалила рішення "Про призначення повсюдних виборів до Рад та про порядок обрання на IV Всеукраїнський з'їзд Рад".

У лютому—квітні відбулися вибори до місцевих Рад. Був ство¬рений досить широкий розгалужений низовий апарат радянської влади — понад 1500 волосних виконкомів і майже 10850 сільських Рад. Відбулися губернські та інші місцеві з'їзди Рад. У виборчій кампанії більшовики забезпечили собі перемогу.IV Всеукраїнський з'їзд Рад відбувався у непростий час. У квітні 1920 р. був організований новий похід проти радянської влади. На цей раз головною ударною силою були польські війська, а також залишки денікінських військ, очолювані бароном Врангелем, які укрилися на Кримському півострові.

З'їзд Рад, який відкрився 16 травня у Харкові, затвердив такий порядок денний: 1) доповідь уряду і співдоповіді: про взаємовідно¬сини між РСФРР та УСРР, про продовольче питання, про освіту;

2) війна з шляхетською Польщею.

З'їзд прийняв звернення до робітників, селян та солдатів Польщі, в якому вказав на загарбни¬цький характер агресії. Він також звернувся з маніфестом до селян, робітників і солдатів України, в якому закликав їх помножити свої зусилля для розгрому противника. З'їзд Рад доручив ВУЦВК і Раднаркому здійснити мілітаризацію установ та вжити заходів до тимчасового скорочення тих установ, існування яких не було нео¬бхідним для оборони країни.

В умовах боротьби з польськими інтервентами та Врангелем радянська влада пішла на створення надзвичайних органів безпосе¬редньо у прифронтовій зоні. На більшій же частині УСРР створю¬валися і діяли Ради. В республіканському масштабі на цей раз були збережені органи влади і управління, передбачені Конституцією 1919р.

У листопаді 1920 р. в Харкові відбулася V конференція КП(б)У, яка накреслила основні завдання у зв'язку з переходом до мирної праці. У сфері державного будівництва на перший план висувалося таке завдання, як повсюдний перехід влади від надзви¬чайних органів до Рад. Було прийняте рішення про повсюдні перевибори Рад. В основу виборчої кампанії було покладено прин¬цип скликання широких робітничих конференцій, загальних збо¬рів, мітингів. У жовтні — грудні 1920 р. в багатьох промислових центрах були обрані міські Ради, і всюди в них були забезпечені пролетарська більшість та комуністичне партійне керівництво.

Аналіз становлення державного ладу радянської України в період з кінця 1917 р. та до кінця 1920 р. свідчить, що внаслідок встановлення радянської влади, громадян¬ської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась військово-проле¬тарська диктатура, точніше воєнно-більшовицька партійна диктату¬ра, основними рисами якої були: керівна роль більшовицької партії у державному будівництві, ліквідація з цією метою політич¬ного плюралізму і у підсумку — інтеграція більшовицької партії у владу; розвиток та зміцнення системи державних органів, безпосередньо пов'язаних із здійсненням функцій оборони і придушення опору класових противників; утворення поряд з передбаченими Конституцією органами державної влади нелегітимних надзвичай¬них державних органів; крайня централізація управління; форму¬вання органів командно-адміністративної системи; ши¬роке застосування суворої класової репресії, спрямованої на лікві¬дацію не тільки осіб, які вчинили антирадянські злочини, а й ідеологічних противників. Ці акції в найгостріші періоди боротьби набували характеру масового політичного терору. Внаслідок зазна¬ченого відбувався процес становлення тоталітарно-репресивного режиму в Україні.