Українські землі в складі Речі Посполитої 1569 р. середина ХVII ст.

Державно-правове становище України гетьманської доби .

Переворот 29 квітня 1918 р. і утворення гетьманської держави. В умовах іноземної окупації одночасно з втратою популярності Центральної Ради поширювався рух проти неї. Частина селян і міського населення прагнула встановити інший порядок. Своє ро¬зв'язання проблеми намічали й німці, передбачаючи в нових умовах нажитись за рахунок пограбування України.

Навесні 1918 р. у Києві було створено Українську народну громаду, до якої вступило багато старшин 1 -го Українського корпу¬су та козаків з Вільного козацтва. Громада зав'язала тісні стосунки з партією українських хліборобів-демократів та з "Союзом земель¬них власників", а у середині квітня 1918 р.— і з німецьким коман¬дуванням. На одній з нарад німецького та австрійського команду¬вання було вирішено, зважаючи на неможливість співпраці з Цен¬тральною Радою, підтримати іншу владу, яка б встановилася внаслідок перевороту. Новий уряд передбачалось утворити у формі диктатури, з твердою владою, без народного представництва, при¬наймні на перший час. За найкращу форму влади було визнано гетьманат.

Кандидатами на гетьмана називали різних осіб, у тому числі Є.Чикаленка — багатого поміщика, видатного громадського діяча, а також П.Скоропадського — колишнього командира 1-го Україн¬ського корпусу і почесного отамана Вільного козацтва

29 квітня у Києві відбувся хліборобський з'їзд, організований з ініціативи "Союзу земельних власників", на якому генерала Павла Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на ЗО квітня його прибічники захопили усі державні інституції й найважливіші об'єкти. Місце УНР заступила Українська гетьмансь¬ка держава .

Свою діяльність Скоропадський розпочав з відмови від соціа¬льної політики Центральної Ради і обіцянок повернути життя "в нормальне річище". У концентрованому вигляді все це міститься в "Грамоті до всього українського народу" від 29 квітня 1918 р., у якій йшлося, перш за все, про захист інтересів власників.

Як відомо, плани Скоропадського лишилися нереалізованими, а постать гетьмана й досі викликає гарячі дискусії.

Організація влади в Українській гетьманській державі. В.Винниченко зазначає, що деякі українські політичні сили запропонували розглядати гетьмана як "тимчасового президента" України . Проте було б перебільшен¬ням одразу ж ставити знак рівності між президентством і гетьман¬ством. Режим Скоропадського можна розглядати лише як перший крок на шляху переходу до більш ефективної моделі організації влади.Декларована Скоропадським ідея сильної влади заради полі¬тичних і соціальних реформ втілилась у затверджених ним 29 квітня 1918 р. "Законах про тимчасовий державний устрій України". Так, виключно гетьману належала "влада управи" в усій Українській державі, він призначав "отамана Ради Міністрів" і за його подан¬ням затверджував "Кабінет у повнім його складі". Так само він і "скасовував" його. Гетьман виступав також як "найвищий керівничий всіх зносин української держави з закордонними державами" і "верховний воєвода української армії і флоту", здійснював помилу¬вання.

Більше того, гетьман уособлював не тільки виконавчу, а й законодавчу владу, адже саме він "стверджував закони і без його санкції ніякий закон не міг мати сили". Парламент же "Законами про тимчасовий державний устрій України" не передбачався. Через кілька місяців, 15 жовтня, було оприлюднено листа Скоропадсько¬го голові Ради Міністрів, в якому він, вказуючи на завершення "першого періоду будування Української держави", наголошував на тому, "що настав вже час приступити до вироблення закону, який має завершити нашу планомірну працю по будуванню державності, а саме до вироблення закону про вибори до Державного Сейму" .

Нелегітимний шлях, яким гетьман прийшов до влади, і загос¬трення ситуації в країні поставили його перед проблемою забезпе¬чення керівництва державою в разі непередбачених обставин. Все це зумовило появу 1 серпня 1918 р. "Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Геть¬мана всієї України". В зазначених випадках влада переходила до Колегії Верховних правителів держави. Ця Колегія мала складатися з трьох осіб: "одного правителя заздалегідь визначає сам пан Геть¬ман, одного вибирає Державний Сенат і одного вибирає Рада Міністрів". Голова Колегії призначався гетьманом. Слід зазначити, що механізм, визначений цим законом, було задіяно лише одного разу під час державного візиту гетьмана до Берліну на початку вересня 1918 р.

Що стосується Ради Міністрів, то на неї покладалися "напря¬мок і об'єднання праці окремих секцій" (тобто відомств) по "при¬кметах як законодавства, так і найвищої державної управи". Раду Міністрів очолював Отаман-Міністр, а "керування" її справами покладалось на Генерального Секретаря і "підлягаючу йому держа¬вну Генеральну Канцелярію". Щоправда, через деякий час Отаман-Міністр став називатися традиційно — головою Ради Міністрів, а Генеральний Секретар — державним секретарем.