Українські землі в складі Речі Посполитої 1569 р. середина ХVII ст.
Крім того, офіційні роз'яснення з приводу чинності поперед¬нього законодавства надходили й з боку відповідних відомств. Так, 16 травня міністерство праці розповсюдило циркуляр "Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної Ради" з повідомленням, що всі акти, присвячені робітничому питанню, "якщо вони не скасовані Урядом української Держави", зберігають свою чинність.Законодавча діяльність гетьманської адміністрації розпочалася з того, до чого Центральна Рада підійшла лише в останні тижні свого існування — з визначення правових основ самого процесу законотворчості. Так, вже в "Законах про тимчасовий державний устрій України" в загальних рисах було окреслено його принципові засади, причому одразу ж декларувалося, що "Українська Держава керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі". Встановлювалося також, що "після положення законові надається обов'язкова сила від часу, призначеного для того в самім законі", а скасувати закон можна було "тільки силою закону". Що ж до процедури розробки законів, то їх мали готувати відповідні міністерства і передавати "на обмірковування Раді Міністрів", а "по її ухвалі" законопроекти остаточно затверджувалися гетьманом. Крім того, міністри наділялися правом "видавати розпоряд¬ження" щодо розвитку по поясненню законів, причому всі ці розпорядження знов-таки підлягали "попередньому ухваленню" Радою Міністрів.
Найважливішими законодавчими актами гетьманської держа¬ви були закони в сфері власності. Закон "Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями" впевнено свідчить про прагнення законодавця захистити інтереси власників — перш за все великих.
Не можна ставити під сумнів безперечні успіхи гетьманської адміністрації в галузі законодавчого забезпечення культури й освіти. Водночас для гетьманського законодавства характерним є по¬силення його каральної спрямованості. Досить назвати тимчасовий закон від 8 липня 1918 р. "Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства".
За місяць до падіння гетьманства Скоропадський в своїй черговій "Грамоті до Українського народу" від 22 жовтня 1918 р. встиг зробити певні підсумки законодавчої діяльності Української держави: "В області внутрішнього життя Наше правительство вида¬ло ряд законів, котрі кладуть міцну основу для майбутньої держав¬ності України. Було видано закони про громадянство, про встано¬влення Державного Сенату, про заведення двох українських уніве¬рситетів, вироблено законопроект про встановлення Української Академії Наук і Мистецтв; видано було закони, що кладуть міцну основу створенню своєї армії й флоту, поліпшено становище всіх працівників судового відомства, народних учителів і духівництва; видано закон про порядок виборів в земські і міські установи, заведено державний земельний банк і за цей час видано більше 400 інших законодавчих актів, метою котрих являлось упорядкування політичного й економічного життя України. Наслідки всіх заходів незабаром виявились у загальному підвищенні економічного і ку¬льтурного добробуту краю, що являється головною запорукою три¬валості самої держави".
Водночас посилання на "підвищення економічного й культу¬рного добробуту" тоді, коли в Українській державі вкрай загостри¬лась соціально-політична ситуація, яскраво засвідчувало сумну те¬нденцію, початок якій поклала ще доба Центральної Ради — дальше поглиблення прірви між деклараціями (в тому числі й законодавчи¬ми) і реальністю.
Повстання проти гетьманського уряду. Повернення землі помі¬щикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупацій¬них військ викликали бурхливу реакцію українського селянства, і боротьба з гетьманським урядом набирала радикальних форм. У різних кутках України створювались повстанські загони. Селян¬ські повстання послабляли місцеву адміністрацію, викликали зага¬льне недовір'я до гетьманського уряду.
В таких умовах Український національний союз розпочав загальне повстання. Для керівництва повстанським рухом 13 листо¬пада 1918 р. було обрано Директорію у складі В.Винниченка, С.Пе¬тлюри, Ф Швеця, О. Андрієвського, А.Макаренка. Осередок Директорії знаходився у Білій Церкві, головною силою, на яку спирали¬ся повстанці, був полк Січових стрільців.
Гетьманські війська були малочисельними і до того ж розки¬дані по всій Україні. Тому серйозного опору вони чинити не могли. Гетьманський уряд не мав і зовнішньої підтримки. Антанта не визнавала Української держави, а допускала тільки Федерацію на¬родів, що входили до складу Російської імперії. Серед них мала бути й Україна. Становище гетьманського уряду стало безнадійним. Україна опинилася між Антантою, більшовиками та армією Денікіна, якого підтримувала Антанта. Виходом із цього становища могла бути лише зміна орієнтації. 14 листопада 1918 р. гетьман відважився на рішучий крок: кабінет Ф.Лизогуба, в якому було багато германофілів, був розпущений; одночасно було підписано грамоту про федерацію з майбутньою, небільшовицькою Росією і доручено С.Гербелю скласти новий кабінет, який мав діяти до з'ясування відносин з Антантою.