Українські землі в складі Речі Посполитої 1569 р. середина ХVII ст.
Окупація України австро-німецькими військами вимагала те¬рмінового скликання II Всеукраїнського з'їзду Рад для об'єднання сил проти інтервенції. З'їзд збільшив в усіх, у тому числі й вищих органах радянської влади, представництво селянської бідноти. У повідомленні від 9 березня Президія ЦВК Рад України підкреслила особливу важливість представництва волосних Рад в органах влади.
Проте не тільки активізації селянської бідноти чекали від з'їзду. Він мав відповісти на ряд пекучих проблем міжнародного і внутріполітичного характеру: про позицію уряду радянської респу¬бліки до Брестського миру і його наслідків для України та її відносин з радянською Росією; про конкретизацію і здійснення декрету про землю; про подолання величезних труднощів господа¬рського будівництва; про поповнення і остаточне оформлення ви¬щих органів радянської влади, визначення їх компетенції.
В порядок денний з'їзду були включені такі питання: 1) полі¬тичний момент; 2) організація збройних сил; 3) Україна і Федера¬ція; 4) земельне питання; 5) фінанси; 6) доповідь Народного Сек¬ретаріату і ЦВК; 7) організаційні питання і вибори. На з'їзд прибули 964 делегата, з них — 428 більшовиків, 414 лівих есерів, 90 безпартійних. Серед інших 32 делегати складали меншовики, праві есери, українські соціал-демократи тощо. Нап¬рикінці роботи з'їзду число його учасників перевищило 1200 чол. На з'їзді були присутніми навіть представники деяких губерній України, захоплених австро-німецькими окупантами.
З'їзд став ареною боротьби більшовиків і лівих есерів з питан¬ня про ставлення до Брестського миру. Ліві есери намагалися включити до резолюції з'їзду схвалення тактики зриву Брестського миру. Проте з'їзд підтримав підписаний Росією мирний договір в Бресті, заявивши в резолюції, що, не дивлячись на надзвичайно складне становище, в яке ставить Українську радянську республіку підписання Брестського договору, трудящі, "щоб зберегти можли¬вість вільно розвивати завоювання соціалістичної революції, готові підписати навіть такі важкі умови". Всеукраїнський з'їзд підтримав оголошену 16 березня 1918 р. на Всеросійському надзви¬чайному з'їзді Рад декларацію ЦВК Рад України і делегатів від радянських організацій, в якій ратифікація мирного договору виз¬навалася необхідною для "закріплення соціальних завоювань Жов¬тневої революції і збереження Радянської влади, як вогнища рево¬люції всесвітньої".З урахуванням умов Брестського договору на з'їзді були прий¬няті постанови про державний устрій України, яка проголошувала¬ся самостійною, незалежною від РСФРР республікою. Робляться також спроби до подолання невиправданих децентралістських тен¬денцій у визначенні державного устрою, які у перші місяці радян¬ської влади набули поширення як в Україні, так і в радянській Росії. Ці тенденції виникли на грунті породженої царизмом недові¬ри до політичної централізації. Їх посилювали ліві есери, "ліві" комуністи та анархісти, які виступали проти прагнення більшовиків закріпити свою владу на всій території України. Окремі міста і повіти проголошували себе "республіками", а місцеві Ради — "Радами народних комісарів".
З питання про землю II Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв "Тимчасове положення про соціалізацію землі", яке відтворювало з незначними змінами ухвалений 27 січня 1918 р. Всеросійським ЦВК "Закон про соціалізацію землі", і доручив ЦВК Рад України розробити та оприлюднити декрети про 8-годинний робочий день і робітничий контроль, а також маніфест "До українського народу" та відозву до австро-німецьких солдатів окупаційних військ. З'їзд обрав новий склад ЦВК Рад України.
ВУЦВК і Народний Секретаріат. Діяльність ЦВК Рад України здійснювалася у важких умовах. Він, як і Народний Секретаріат, переїхав з Харкова до Києва, а згодом, у зв'язку з австро-німецькою інтервенцією, був змушений перебратися до Полтави, потім до Катеринослава і нарешті — до Таганрога. При евакуації багатьох членів ЦВК залишили на місцях для підпільної роботи. Щоб збере¬гти працездатність ЦВК, довелося поповнити його склад, не чека¬ючи II Всеукраїнського з'їзду Рад. У лютому 1918 р. ЦВК включив до свого складу 8 представників селянської бідноти, обраних Кате¬ринославським губернським селянським з'їздом, а у першій поло¬вині березня — 10 представників виконкому Київської Ради, 5 — від Полтавської міськради та 14 — від Полтавського губвиконкому.
II Всеукраїнський з'їзд Рад, погодившись з доцільністю роз¬ширення складу ЦВК, визначив, що він має складатися з 102 членів. Далі з'їзд дозволив партійним фракціям самим визначити персональний склад їх фракцій в ЦВК, надавши партії більшовиків 47 місць, українським і російським лівим есерам — 49 місць, лівим українським соціал-демократам — 5 місць і 1 місце ППС ("лівиці"). Політичні партії мали можливість відкликати і заміняти своїх пре¬дставників в ЦВК. Головою ЦВК Рад України був обраний більшо¬вик В.Затонський. У політичній обстановці, що склалася на той час, більшовики були вимушені миритися з політичним плюраліз¬мом.
Вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України був її уряд — Народний Секретаріат, який формувався ЦВК. За прикладом Раднаркому Росії Народному Сек¬ретаріату були надані також законодавчі повноваження. Проводи¬лася, як показала історія, хибна лінія на відмову від розподілу гілок державної влади. Центральними органами управління окремими галузями державної діяльності були народні секретарства, які очо¬лювалися членами ЦВК — народними секретарями.