Українські землі в складі Речі Посполитої 1569 р. середина ХVII ст.
Надзвичайні органи радянської влади. В Україні, за прикладом радянської Росії, створювалися також надзвичайні державні органи влади — революційні та військово-революційні комітети.
Надзвичайні органи утворювалися та контролювалися більшо¬виками. Ці органи виразно виявили прагнення більшовиків інтег¬руватися до влади і встановити диктатуру своєї партії. Тривав процес формування "воєнно-комуністичного" державного механіз¬му. Складалась адміністративно-командна система. ЦВК Рад Укра¬їни 18 грудня 1917 р., майже одночасно з формуванням Народного Секретаріату, створив крайовий (всеукраїнський) військово-рево¬люційний комітет для боротьби з "контрреволюцією", до складу якого увійшли народні секретарі внутрішніх і військових справ, а також представники Харківського штабу Червоної гвардії та штабу Північного загону. Місцевим ревкомам було запропоновано деле¬гувати до Всеукрревкому своїх представників для узгодження єди¬ної лінії.Надзвичайним органом всеукраїнського значення була також надзвичайна комісія Народного Секретаріату для "оборони країни і революції", створена 21 лютого 1918 р. Ця комісія одержала "найширші повноваження, включаючи и право негайно приймати рішення від імені уряду Української Республіки". Вона відала організацією революційної армії, мала право вводити воєнний і облого¬вий стан.
Надзвичайні органи, зрозуміло, не можна визнати легітимни¬ми, оскільки їх організація не була передбачена рішеннями ні І, ні II Всеукраїнських з'їздів Рад. Проте більшовики, намагаючись змі¬цнити свою владу, були готові вжити надзвичайних заходів у сфері державного будівництва. У початковому періоді радянського будівництва створювалися крім ревкомів також інші тимчасові надзвичайні органи радянської влади, а саме: революційні штаби, революційні "трійки", "шістки", "сімки" та "дев'ятки". Революційні штаби утворювалися ревкомами або Радами для збройної боротьби з політичними противника¬ми, їхні функції дещо збігалися з функціями штабів Червоної гвардії, а нерідко наближалися до функцій російських надзвичай¬них комісій по боротьбі з контрреволюцією, яких в Україні на той час ще не існувало.
У здійсненні влади на місцях помітна роль належала коменда¬нтам і комісарам, котрі призначалися або обиралися ревкомами, революційними штабами та Радами, а іноді й місцевими з'їздами Рад. Штаб головкому В.Антонова-Овсієнка, Центральний військо¬во-революційний комітет Донбасу, усі інші надзвичайні комітети призначали комісарів для виконання на місцях воєнних, продово¬льчих завдань і боротьби з політичними противниками.
Боротьба за відновлення радянської влади. Під час громадянсь¬кої війни Україна була окупована австро-німецькими військами. Аналіз подій весни 1918 р., а також попереднього періоду дозволяє, як це не прикро, зробити висновок, що громадянська війна розпо¬чалася насамперед як війна сил, керованих соціалістичними парті¬ями. Найбільш жорстку позицію, що виключали політичний плю¬ралізм, займали більшовики. Логіка боротьби призвела до виходу "на поле бою" праворадикальних сил, аж до "білого руху". До цієї боротьби підключилися також іноземні інтервенти. Більшовики опинилися у внутріполітичній, а невдовзі — і в зовнішньополітич¬ній ізоляції. Більшовики й у теоретичному плані розглядали громадянську війну як виправданий у певних умовах метод утвердження соціалізму. Отже, війну було розпочато відповідно до фатального лозунга Леніна про перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську. Ленін проголошував, що більшовики — єдина партія, яка не боїться такої війни. "Наша партія за громадянську війну", — повторював за ним Троцький.
Суворі "воєнно-економічні" заходи в містах, продрозкладка, комнезами, селянські заколоти стали наслідками "нещасного ми¬ру". Він також був каталізатором дальшого розвитку воєнної інтер¬венції.
Австро-німецькі війська, які у лютому вступили в Україну, вже у середині квітня 1918 р. окупували всю її територію. Радянська влада в Україні була проголошена поза законом. Влада в Україні у перший час після окупації знаходилася ще у Центральної Ради, згодом — у гетьмана, а фактично — в австро-німецького командування. Повернення землі поміщикам, примусове вилучення хліба, каральні експедиції окупантів викликали бурхливу реакцію у біль¬шості українського народу. Розгорнулася широка повстансько-пар¬тизанська боротьба проти загарбників.
Керівництво цією боротьбою здійснювалося представниками кількох політичних партій. Повстанські загони очолювали україн¬ські есери, ліві есери, анархісти, більшовики, деякі інші партії. Під час збройної боротьби на політичну арену вийшли різноманітні отамани, діяльність яких стала однією з характерних рис громадя¬нської війни в Україні. Серед них були такі суперечливі фігури, як Махно, Зелений, Григор'єв.
Більшовики, спираючись на допомогу радянської Росії, докла¬дали чимало зусиль, щоб відновити в Україні радянську владу. Боротьба за відновлення органів радянської влади розпочалась ще на початку окупації України австро-німецькими військами. 18 кві¬тня 1918 р. у Таганрозі, куди евакуювалися ЦВК і Народний Секретаріат, відбулася сесія ЦВК Рад України, де було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою в тилу окупантів (Повстанбюро) у складі 9 чоловік. Найбільш значну групу в Повс-танбюро складали більшовики, його головою був М.Скрипник. До складу Повстанбюро входили також ліві есери та ліві українські соціал-демократи.Постійнодіючі вищі органи влади республіки згорнули свою діяльність. Засідання ЦВК Рад України до III Всеукраїнського з'їзду Рад більше не скликалися. Повстанбюро здійснило певну роботу по мобілізації українського населення на боротьбу проти австро-німецьких окупантів, а також Центральної Ради, а згодом — гетьманщини. Повстанбюро розповсюдило на території України маніфест ЦВК від 19 квітня 1918 р. із закликом до робітників і селян підняти повстання, керувало створенням на місцях військо¬во-революційних комітетів і формуванням українських військових сил у "нейтральній зоні". Проте Повстанбюро не виконало повніс¬тю завдань, які доручили йому більшовики. Цим значною мірою пояснюється його розпуск у липні 1918 р. І з'їздом КП(б)У. На прийнятті цього рішення настоювала частина делегатів партійного з'їзду, щоб у такий спосіб виключити зі складу радянських органів України лівих есерів.