Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української ем

Згадані напрями діяльності гетьмана залишаються визначальними для нього й у 1728 р. Зокрема, листи П. Орлика демонструють, що посередником у його відносинах з царським урядом в той час залишався голштинський князь. Гетьман також листовно звертався до російського віце-канцлера барона Остермана [47].

Водночас П. Орлик звернувся з меморандумом до уряду Шведського королівстіва та з нотою до учасників Суассонського конгресу. У цих документах він знову наголосив на тому, що Військо Запорозьке здобуло незалежність від Речі Посполитої самостійно й до об`єднання з Російською державою, акцентував увагу на добровільному, договірному, вічному та взаємозобов`язуючому характері Переяславського договору 1654 р., правовий зміст якого визначав як встановлення царської протекції над українською автономією.

П. Орлик вказував на такі порушення договору з російської сторони, як закріплення Андрусівською угодою 1667 р. Правобережної Наддніпрянщини за Річчю Посполитою, розміщення у Війську Запорозькому російських військ. Він заперечував виборний характер влади гетьмана Д. Апостола, вважаючи, що його (на порушення норм українсько-російських договорів) фактично призначив на цю посаду царський уряд. Отже, П. Орлик наполягав на тому, що Російська держава повинна підтвердити чинність Переяславського договору 1654 р., а європейські держави – стати гарантами його непорушності [48].

У своєму меморандумі до шведського уряду П. Орлик пропонував, зокрема, щоб за посередництва інших держав царський уряд згодився на його переїзд до Війська Запорозького та надання йому титулу товариша (заступника) гетьмана Д. Апостола, а після смерті останнього він мав обійняти гетьманську посаду [49].

Російські представники на Суассонському конгресі відмовилися обговорювати питання, порушені П. Орликом, вказавши, що українську автономію збережено, доказом чого є обрання нового гетьмана – Д. Апостола.Отже, оцінка П. Орликом правового змісту відносин Війська Запорозького з Російською державою у 1726-1728 рр. залишалася загалом незмінною. Проте наявні свідчення дають змогу твердити про появу принципово нового елемента концептуального бачення правового розвитку відносин з царським урядом в українській правовій думці, а саме: запровадження міжнародних гарантій автономного статусу українських земель у складі Російської держави. Ідея багатосторонніх гарантій української автономії вперше була висловлена П. Орликом 1711 р. у інструкціях послам на переговорах з Кримським ханством [50]. 1726 р. така модель була запропонована еміграційним гетьманом у листі до С. Ле-щинського [51]. До ідеї української автономії у складі Російської держави така модель вперше була запропонована П. Орликом саме у 1726-1728 рр. За своїм правовим змістом модель максимально наближається до ідеї суверенної держави.

***

Після 1728 р. немає свідчень того, чи були спроби українських емігрантів знайти порозуміння з урядом Російської держави. Характерною рисою цього періоду є розвиток теми політичних і правових аспектів відносин Війська Запорозького з Російською державою у працях сина Пилипа Орлика – Григорія. Окрім того, відносини з царським урядом дістали у цей період практичну реалізацію в діяльності Запорозького Коша.

Остаточний перехід Запорозької Січі у царське підданство 1733 р. свідчив про те, що серед запорожців перемогла ідея автономного розвитку в межах Російської імперії. Цей крок Січі викликав появу зверненого до неї листа П. Орлика від 22 квітня 1734 р. У листі, зокрема, розгорнуто викладені погляди автора на перспективи правового розвитку відносин українських політичних суб`єктів з Російською імперією. Форма правління в останній визначається як тиранічна. У листі наголошується на систематичних порушеннях з 1709 р. Російською державою договірних принципів відносин з Військом Запорозьким. Зокрема, це порушення автономної системи влади в українській автономії (скасування гетьманства 1722 р.), її підміна прямим правлінням царського уряду через запроваджену Малоросійську колегію, запровадження у Війську Запорозькому російських судів та російського права, розміщення тут російських військ, порушення привілеїв станів (розквартирування військ у козацьких помешканнях) тощо.

Проте П. Орлик у цьому листі не відкидає ідеї українсько-російського співжиття. На його думку, перебування Війська Запорозького у складі Російської держави можливе за кількох умов, які мають бути виконані царським урядом, і які можна згрупувати наступним чином:

1. відновлення скасованих положень українсько-російських договорів, підтвердження автономного статусу Війська Запорозького (разом із Запорозькою Січчю);