Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України

У своїй діяльності Товариство не широко практикувало друк джерел, які були географічно віддалені від Новоросії і Бессарабії. Не побачили світ дві оригінальні грамоти польських королів – привілеї трокським караїмам (надійшли з Вільно) та деякі інші матеріали з історії Росії і Туреччини. Єдиним винятком в цей період стала договірна грамота сербського короля Стефана Уроша І Великого з хорватським містом Дубровник (1254), опублікована у першому томі (№2). Оригінал цієї грамоти передав у власність Товариству Д.М.Княжевич, до якого вона потрапила від Є.Обреновича – колишнього президента Ради Сербського князівства (яке користувалось на той час правами автономії у складі Османської імперії). Копію її ще у 1840 р. надрукував у Белграді П.Карано-Тврткович в «Сербских споменицах», але редакційний комітет вирішив оприлюднити і оригінал. На жаль упорядник (М.Н.Мурзакевич) не надрукував перекладу, хоча у примітках разом з детальним описом самого документу подав його стислий зміст.

Не знайшли відображення у перших трьох томах етнографічні матеріали кримських татар, які зібрали і представили Товариству Є.П.Шевельов та А.Ч.Крим-Хаваджи , а також житійна література. Зокрема, у першому томі внаслідок заборони Петербурзького комітету духовної цензури не були надруковані «Житія» Стефана Сурозького та Іоанна Сучавського (ХІУ ст.). [18]

Варто відзначити і такий прояв археографічної діяльності Товариства як друк історіографічних пам’яток. У цей час було придбано цілу низку невиданих і невідомих творів видатних археологів І.П.Бларамберга та П.Де-Брюкса. Згодом було опубліковано по одній статті кожного автора.

Не зупиняючись докладно у даній статті на методиці видання історичних джерел, хотілося б зазначити, що вона не була ще досконалою. Рівень її, навіть у межах кожного з трьох розділів, відрізнявся. Слід відзначити прагнення археографів Товариства якнайточніше передавати тексти джерел (кілька публікацій супроводжувались навіть факсимільними відтвореннями документів), намагання супроводжувати їх хоча б елементарним науково-довідковим апаратом. У той же час майже всім публікаціям бракувало докладних передмов і грунтовних коментарів. Також окремо не розглядаємо камеральної археографії. Вище йшла мова про складання деяких описів, а повний їх перелік подаємо у додатку (№№47-55).Харківський історик В.В.Кравченко слушно визначив 40-ві рр. XIX ст. як час початку наукового періоду у розвитку української історіографії. [19, С.259] Не можна не погодитись і з О.І.Журбою, що 40-ві рр. ХІХ ст. виявились переломними для процесу формування української археографії. [20, С.387] Південна Україна не була винятком, хоча цей процес розпочався тут значно пізніше (30-ті рр. ХІХ ст.) ніж в інших регіонах (друга половина ХУІІІ ст.). Для характеристики історіографічної ситуації дуже слушним є твердження Д.І.Доро¬шен¬ка про те, що 40-ві й 50-ті роки висунули «не тільки таких великих діячів як Бодянський, Костомаров, Куліш, але й ще цілий ряд більш скромних діячів, котрі одначе принесли свою корись: одні – як видавці історичного матеріалу, другі – як дослідники місцевої старовини або популяризатори історичних відомостей про Україну». [21, С.114] Визначальну роль тут відіграла поява Одеського товариства історії та старожит¬нос¬тей. Піонер історії археографії в Україні В.С.Іконников вважав, що Товариство здійснювало, в широкому розумінні, функції археографічної комісії. [22, С.302] Протягом перших п’ят¬над¬ця¬ти років існування члени Товариства знайшли, зіб¬ра¬ли, придбали або ознайомились зі значною кількістю історичних джерел. Частина їх була опублікована і описана на сторінках перших томів «Записок», а також в окремих виданнях. Можна, звичайно, дискутувати про межу, коли відбувся про¬цес сформування археографії у регіоні – адже кожний з трьох то¬мів може претендувати на рубіжність. Необхідно виз¬на¬чи¬ти спільні риси і особливості цього процесу в країні і регіоні. Але це – претекст для подальшої розмови.

Література

1.Див.: Журба О. Спроба обгрунтування моделі дослідження процесу формування української національної археографії // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серпня 1999 р. Доповіді та повідомлення. Історія.-Одеса,Київ,Львів,1999.-Ч.1.-С.380-387; Хмарський В.М. Становлення археографії на Півдні України // Там же.– С.96-102.

2.Детальніше про це див.: Григорьева Т.Ф. Становление и раз¬ви¬тие краеведения в Южной Украине в конце ХУІІІ-первой половине ХІХ в.// Историческое краеведение в СССР: Вопросы теории и практики. Сборник научных статей.-К.,1991.-С.85-94; Журба О. Культурна та історико-археографічна діяльність архієпископа Гавриїла (Розанова В.Ф.) в Південній Україні // ДІАЗ.-Дніпропетровськ,1997.-Вип.1. -С.220-238; Бондар Г.С. Публікації джерел з історії України в газеті «Одесский вестник»: А.О.Скальков¬ський// ЗІФ ОДУ.- 1999.-Вип.8.-С.222-226; Хмарський В.М. Початок археографічної діяльності в Одесі// ЗІФ ОДУ.-1997.-С.183-192; Він же. З історії розвитку археографії на Півдні України: Аполлон Скальковський.//ЗІФ ОДУ. -1998.–Вип.6. -318с.

3.Бачинський А.Д. Н.И. Пирогов и Одесское общество истории и древностей. 1839-1989. Тезисы докладов юбилейной конференции 27-28 октября 1989 г. -Одесса, 1989.