Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України
Вважаємо, що становлення археографії на Півдні України відбулось у період з кінця 20-х і до середини 50-х рр. ХІХ ст., який складався з двох фаз. Перша – десятиліття перед появою Товариства – час спорадичної діяльності ок¬ре¬мих ар¬хео¬графів (М.Н.Мурзакевич, архієпископ Гавриїл, А.О.Ска¬ль-ковський та ін.). Історичні джерела вони публікували у періодичній пресі та своїх творах. З виникненням Товариства (1839) археографія у його діяльності посіла помітне місце і набула систематичності. [2]
В даній статті хотілося б конкретизувати і ,навіть, деталізувати той доробок, який Товариство залишило у початковий період свого існування. Під початковим періодом розуміємо перші п’ятнадцять років його діяльності. За цей час було видано три томи «Записок», побачили світ кілька окремих видань. Завершення періоду пов’язується з деяким занепадом і призупиненням діяльності Товариства у середині 50-х рр.: між 93-м засіданням (29 січня 1854 р.) та 94-м (14 червня 1856 р.) минуло майже два з половиною роки. На це вплинула як смерть віце-президента О.Ф.Негрі, так і події Кримської війни. Пожвавлення, і, отже, новий етап у житті Товариства, були пов’язані з обранням членом (жовтень 1856р.), а згодом і новим віце-президентом (травень 1857 р.) попечителя Одеської учбової округи видатного вченого М.І.Пирогова. [3, С.16-17]
Члени-засновники Товариства – попечитель Одеської учбової округи Д.М.Княжевич (президент), колишній дипломат богослов О.С.Стурдза (віце-президент), викладач Рішельєвського ліцея М.Н.Мурзакевич (секретар), начальник канцелярії генерал-губернатора А.Я.Фабр, чиновник, поміщик і агроном М.М.Кир’яков – з самого початку намагались здійснювати широку програму у залученні до його складу як найбільшого числа дослідників Південної України, які б розробляли різні напрямки історичної науки. У Статуті, прийнятому 1839 р., було зазначено, що Товариство засновується “для розповсюдження історичних і археологічних відомостей про Південну Росію, переважно про Новоросійський край і Бессарабію”. Там само було визначено шість основних завдань, які воно зобов’язувалось виконувати. Друге з них мало суто археографічне спрямування: “Зайнятись пошуком, розбором та поясненням документів і актів, що стосуються історії зазначеного краю”. В одному з наступних розділів Статуту було вказано на механізм за яким члени Товариства передбачали збирати історичні джерела: “Для досягнення своєї мети, всіма можливими засобами, Товариство передбачає послуги кожному, хто має на руках якийсь пам’ятник або документ, що стосується предмету його занять, прохаючи доставити його для дослідження, визначення або пояснення і якомога повного описання. Виконання цього Товариство покладає на одного або кількох членів з числа запропонованих президентом. Доставлений пам’ятник або документ, після описання, повертатиметься його власникові, а опис, якщо на це заслуговує, друкується для загального відому” . [4, С.1,12]
На початку 1840 р. на двох засіданнях – урочистому (4 лю¬того) та звичайному (14 березня) – президент Д.М.Кня¬жевич висунув 13 пропозицій щодо діяльності Товариства як на найближчу, так і на віддалену перспективу. У п’ятьох з них йшлося про: збирання документальних джерел на слов’янських, тюркських, романських та ін. мовах; відбір, переклад та видання з супровідними примітками і коментарями витягів з наративних джерел періоду античності і середньовіччя, насамперед тих, що торкались Південної України і Молдови (Новоросії і Бессарабії); збирання усних (легенди, казки, пісні тощо), лінгвістичних (назви населених пунктів, топоніми, гідроніми та ін.), поведінкових джерел (звичаї, свята, звички тощо). З цими пропозиціями Товариство погодилось, і на останньому із згаданих засідань було вирішено звернутись до всіх дійсних членів та кореспондентів зі спеціальним циркуляром (адже Д.М.Княжевич був попечителем Одеської учбової округи), в якому була викладена програма дій на майбутнє. Причому особливі прохання були направлені до керівництва Чорноморського флоту (М.І.Лазарев), Бессарабської області (П.І.Федоров) та єпархіального начальства .
Програма, яку запропонував Д.М.Княжевич, значно розширила первинні плани членів-засновників. Її появу слід пов’язувати перш за все з тим, що завдяки новоросійському і бессарабському генерал-губернаторові М.С.Воронцову покровителем Товариства став великий князь Олександр Миколайович, а імператор виділив на допомогу науковцям значні кошти (п’ять тисяч крб. асигнаціями). Як зазначили пізніше самі члени Товариства, з початком 1840 р. у його житті розпочалась нова доба. [5]
Отже, вже протягом першого року існування Товариства у його програмних документах було визначено такий напрямок діяльності як археографія, який передбачав збирання, опис та публікацію історичних джерел.Пошук історичних джерел вівся у Товаристві різними шляхами. У перші роки вагоме місце посідали архівні експедиції. Так, у 1839р. М.Н.Мурзакевич здійснив подорож до архіву скасованої фортеці Св. Дмитра Ростовського (непо¬да¬лік сучасного Ростова-на-Дону). Власне манд¬рів¬ка відбулася ще до офіційного відкриття Товариства, але майбутній секретар подбав, щоб з майже шести сотень відібраних документів кінця XVII -XVIII ст. 78 потрапили у розпорядження цієї наукової установи. Подорож А.О.Скаль¬ков¬ського по відомчих архівах Новоросії, здійснена у травні – липні 1839р. також не входила до програми діяльності Товариства. Проте він звітував про неї на одному з засідань і згодом передав до його зібрання 14 копій документів з архіву колишнього Катеринославського намісництва. Не зали¬ша¬лась поза увагою членів Товариства і Одеса. На урочистому засіданні 4 лютого 1840 р. О.С.Стурдза зробив доповідь “Про документи і старі грамоти стосовно історії Молдавії і Бессарабії”, які він бачив в Одеському міському музеї. У квітні 1841р. Товариство одержало дозвіл на упорядкування архіву фортеці Св. Єлисавети (сучасний Кіровоград). Дору-че¬но було зайнятись цим Г.І.Соколову, який наступного року представив Товариству 37 копій документів про засе¬лен¬ня Південної України. Розшук писемних джерел був од¬ним (хоча і не головним) із завдань подорожей, які здійснили Д.М.Княжевич і М.І.Надеждін (1840-1841) по Молдові, Ру¬мунії та південно-слов’янських землях, В.В.Григор’єв та О.Ф.Негрі (1843) по Криму, архімандрит Порфирій у Грецію (1845–1846). Активний пошук єврейських старожитностей проводив на Кавказі (Дербент) та у Криму (у синагогах Чуфут-кале, Карасубазарі, Ескі Кримі, Феодосії) А.С.Фір¬ко¬вич. Він представив Товариству кілька десятків стародавніх рукописів зі святого писання, що містили багато написів на берегах і мали великий інтерес для маргіналістики. У 1848-1849рр. А.С.Фіркович здійснив за дорученням М.С.Ворнцова ще одну експедицію на Кубань і Північний Кавказ, де зібрав багато старожитностей, в тому числі 25 манускриптів Ста¬ро¬го Заповіту (якими, проте, не поспішав поділитись з То¬вариством). [6] Таким чином, на початку існування Товариства археографічні експедиції мали спорадичний, випадковий характер і не посіли основного місця в евристичній архео¬гра¬фії (на відміну від археології).