Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України

Восени 1842р. подача матеріалів до “Записок” тривала, комітет зволікав і на початку 1843р. президентові знову довелось пояснювати громадськості причини затримки. Проте і після цього редакційний комітет ще протягом року формував том, здійснював редакційну роботу, проводив деякі видавничі заходи (підбір шрифтів, літографування і підготовка факсимільних відтворень документів тощо) та ... приймав нові матеріали. Принагідно зауважимо, що комітету на той час, по суті не існувало. М.І.Надеждін та В.В.Григор’єв від’їхали з Одеси. Вони, а також і О.С. Стурдза, через внутрішній конфлікт у Товаристві відійшли від нього. Тому на завершальній стадії працювали лише президент і секретар. Нарешті 29 серпня 1844 року Д.М.Княжевич представив Товариству перший том “Записок”. [9]Подібний механізм зібрання матеріалів, формування наступних томів, а разом з тим і затримки у їх появі, збереглись і у подальшому. До складу видавничого комітету другого тому, утвореного 28 березня 1846 р., увійшли найактивніші члени Товариства - новий віце-президент О.Ф.Негрі, секретар М.Н.Мурзакевич, Г.І.Соколов, Й.Г.Михневич, Е.В.Тетбу де Марін’ї та П.І.Ляликов. У другому томі було вирішено опублікувати всі накопичені з 1843 р. матеріали. Проте лише через півтори роки було оголошено про його сформування, а у квітні 1848 р. - підготовку до видання першого відділення, яке складалось з 18 статей. У листопаді того року члени комітету прийняли рішення про окреме видання першого відділення, оскільки вони усвідомили, що решта тому може не побачити світ ще протягом двох років. 15 грудня 1848 р. секретар на засіданні представив видрукуване перше відділення, а у березні 1849 р. повідомив про початок друку другої частини (друге і третє відділення).

Затягування з виходом томів призвело до цілком природнього бажання деяких авторів швидше опублікувати свої твори – або окремими виданнями, або в інших виданнях. Це питання було піднято на одному з засідань у жовтні 1849р. Керівництво Товариства (в особі секретаря М.Н.Мур¬за¬ке¬ви¬ча) виступило категорично проти подібних пропозицій. Було підкреслено, що всі матеріали, які потрапили до видавничого комітету, є власністю Товариства і не можуть бути опри¬люд¬не¬ні навіть частково раніше їх появи у «Записках». Що відтоді було відзначено і в Статуті. І це незважаючи на те, що ні тоді, ані наприкінці року ще не було надруковано друге відділення. Отже, цей захід забезпечував екс¬клю¬зив¬ність матеріалів, опри¬люд¬нених в «Записках». Остаточно том було завершено лише у листопаді 1850 р. На той час видавничий комітет, враховуючи попередній досвід, уже розпочав (з вересня) роботу по виданню третього тому «За¬пи¬сок». Але і цей видавничий проект виявився тривалим. Через рік справа не просунулась далі першого відділення, а у серпні 1852р. ще не було розпочато третє. Лише в передостанній день 1850 р. М.Н.Мурзакевич повідомив про завершення друку третього тому «Записок». Переплетення і проходження цензури зайняло ще цілих десять місяців. Третій том (75 друкованих аркушів) був дещо меншим за обсягом ніж другий (93 друкованих аркуші) і перший (84 друкованих аркуші), і часу на його видання пішло значно менше – відповідно 37 та 56 і 51 місяць. Таким чином, перші томи «Записок» виявились довготривалими проектами. Це може слугувати водночас свідченням як рівня складності видавничої справи у середині ХІХ ст., так і грунтовного, копіткого, фундаментального підходу Товариства до своїх видань.

Приступаючи у грудні 1853 р. до видання четвертого тому, секретар вказав ще на одну причину затримок: видавничий комітет намагався дотримуватись чіткої і стабільної структури «Записок». А незадовільне наповнення матеріалами хоча б одного з розділів могло зупинити весь том. Тому було вирішено у майбутньому, для прискорення виходу томів, інколи відступати від програми. [10] Щоправда, це мало допомогло четвертому тому, якому судилось, уже зовсім через інші причини, вийти друком лише у 1858-1860 роках.

Зважаючи на таку заяву, можна твердити, що структура перших трьох томів може свідчити про основні напрямки досліджень у початковий період. Вона мало змінилась у порівнянні з первинним проектом. Всі томи складались з трьох відділень. Перше з них («Рассуждения и исследования») поділялось на чотири розділи – «Археологія», «Історія», «Гео¬гра¬фія», «Статистика». У всіх них знаходимо статті, в яких автори опублікували історичні джерела (див. «Додаток», №№35-45). Це були праці, характерні більше для 30-х років, коли документ наводився як красномовний аргумент «для пе¬ре¬конливості оповідання». Також тим були й архео¬гра¬фіч¬ні публікації (№№10,11, 22, 23).

Наявність другого відділення – «Збірка матеріалів» – свідчить про появу нового підходу науковців Півдня України до використання джерел. Перший його розділ під назвою «Пам’ятники монументальні» – царина археологів, а ось другий – «Документи й акти» – царина археографів. Там міститься 17 публікацій з 36 матеріалів другого відділення (2-8, 12-17, 24-27). Третій розділ («Повествования и сказания») має еклектичний характер. У перших двох томах там надруковано три наративних джерела (№№9, 18, 19), а у третьому томі – два історичних дослідження, всередині одного з них опубліковано документи (№46). Четвертий розділ – «Сучасна бібліографія» – цінний для нас тим, що один з ретельних оглядів археографічних видань перетворився, по суті, в археографічну публікацію (№28). П’ятий розділ був непостійним: у першому томі він називався «Подорожі і розшуки за дорученням Товариства», у другому – «Заняття Товариства», а у третьому – був відсутній.Заключне відділення складається з трьох розділів – «Літопис Товариства», «Кореспонденція» та «Повідомлен¬ня» («Известия»). Якщо у другому розділі археографія пред¬став¬лена епізодично (лише у третьому томі, №29-30), то третій розділ насичений: у першому томі – чотири описи історичних джерел (№47-50), у другому – дві археографічні публікації, а у третьому – він майже цілком «археогра¬фіч¬ний» ( публікації №№31-34).