Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України

Одним з перших придбань Товариства були два ярлики, що належали хану Золотої Орди Тохтамишу (1382) та кримському хану Сеадет-Гірею (1523), і які були земельними пожалуваннями. Свого часу їх було передано новоросійському і бессарабському генерал-губернатору як доказ прав власності на землю в Криму. У 1838 р. М.С.Воронцов переправив документи до Азіатського департаменту Міністерства іноземних справ. Звідти вони повернулись з перекладом Я.О.Ярцева і потрапили у розпорядження Товариства. Археографічною обробкою їх спочатку зайнялись О.О.Борзенко та В.В.Григор’єв, але довести до друку було доручено останньому. Василь Васильович Григор’єв (1816-1881), автор “Історії монголів” (1834), професор східних мов у Рішельєвському ліцеї (1838), один з головних сходознавців у Товаристві (до свого від’їзду з Одеси у 1844 р.), не лише опублікував ярлики з перекладами, але і підготував грунтовний коментар (№3).

Після від’їзду В.В.Григор’єва його функції почав вико¬ну¬вати О.Ф.Негрі. Олександр Федорович Негрі (1784-1854) – дипломат і науковець, віце-президент Товариства у 1844-1854рр., за визначенням суворого М.Н.Мурзакевича, «хоро¬ший орієнталіст», який оперативно перекладав все, що йому потрапляло до рук і торкалось Сходу. Протоколи засідань та щорічні звіти за 1845-1852 рр. повідомляють про його постійну копітку роботу по перекладу цих джерел і , в меншій мірі, про представлення їх на розгляд сочленів. Наслідки ж його роботи на сторінках «Записок» відбились напрочуд мало. Про зібрані до 1844р. матеріали свідчать два їх описи, у складанні яких О.Ф.Негрі взяв безпосередню участь, опубліковані у першому томі (№47, 48). Не викликає сумніву, що п’ять ханських ярликів (1549-1579рр.) також присвячені питанням власності, опубліковані у другому томі знову не без його участі (упорядників не зазначено, №16). Тоді ж він надрукував там фірман турецького султана Мустафи (1757р.) метрополиту Гедеону на кримську єпархію (№17). Цей до¬ку¬мент передав Товариству М.А.Оболенський – директор мос¬ков¬ського Головного архіву Міністерства іноземних справ. Протоколи засідань свідчать, що потік подібних документів після 1850р. зменшився, а О.Ф.Негрі відійшов від цієї роботи. Надіслані у 1851-1852рр. кореспондентом А.Ч.Крим-Хава¬джи два ярлики (1467-1538рр.) було уже передано профе¬со¬рам східних мов Рішельєвського ліцею Кузьмину та Холмо¬го¬рову і, врешті , не опубліковано. У третьому томі подібних публікацій не було взагалі.Три джерела XVII-XVIII ст., пов’язані з дипломатично-розвідувальною діяльністю російської держави, знайшов М.Н.Мур¬закевич. Перший – з бібліотечних скарбів М.С.Во¬рон¬цова досить об’ємний список зі статейного списку російських дипломатів В.Тяпкина і М.Зотова, які взяли участь у заключенні Бахчисарайського миру (1681). Будучи джерелом з історії вивчення російської дипломатії, він, разом з тим, насичений інформацією з історії тогочасного Криму (№13). Другий – донесення російського резидента при кримському хані про повалення Крим-Гірея, яке містить опис політичної боротьби у ханстві (1754р.) – було знайдено під час огляду архіву фортеці Св. Дмитра Ростовського (№8). Із тих само матеріалів походу і третій документ 1780 р. з описом кордонів Росії та нагайців, які мешкали на Кубані і займали східну частину ханства (№33).

Перші здобутки у зібранні наративних джерел. були досить вагомими. С.В.Сафонов одержав від мурзи М.Ар¬гін¬сько¬го зроблений у 1812 р. Азмет-мурзою список “Історії кримських ханів” (назва умовна) невідомого автора на турецькій мові. О.І.Казначеєв подав рукопис під назвою “Ска¬зання про те, хто були ханами в Криму з 880 по 1191 рік хіджри”. Обидва рукописи було передано на розгляд В.В.Гри¬гор’єва, який на засіданні 31 грудня 1839 р. повідомив про необхідність їх опублікування. Щоправда другий рукопис був уже 1833 року надрукований на французькій мові в “Journal Asiatique” і мав кілька списків, які варто було б розшукати. На засіданні вирішили передати опіку над першим рукописом до О.Ф.Негрі, оскільки В.В.Григор’єв тимчасово від’їзджав до Петербургу, а стосовно другого – підготовку до друку на деякий час відклали .

Спочатку О.Ф.Негрі планував здійснити значне і, ймовірно, окреме видання. Воно мало містити вказівки на різночитання у всіх можливих списках, докладні географічні і лінгвістичні примітки, і могло стати врешті посібником для вивчення тюркських мов . Проте рукопис “Історії кримських ханів” не виправдав сподівань сумлінного дослідника і в “Записках” він вирішив опублікувати лише уривки з 257-сторінкового тексту (№9). Після стислої характеристики рукопису упорядник лаконічно передав зміст майже п’ятої частини тексту, присвяченої оповіданню від Адама до Чінгіз-хана. Лише після цього він почав наводити витяги з рукопису. Більш детально джерело наводиться розпочинаючи з засновника династії кримських ханів Хаджи-Гірея. Завершує своє оповідання автор правлінням Арслан-Гірея (1748-1756). Зазначимо, що упорядник обмежився мінімумом текстуальних приміток.

Не знайшли у початковий період свого відображення в «Записках» зусилля кореспондента І.Г.Шершеневича по перекладу з латини «Опису Криму» Мартина Броневського (1578). Протягом 1846-1848рр. перекладач працював з обома відомими тоді виданнями – кьольнським (1595) та лейденським (1630). Після завершення роботи переклади було передано до видавничого комітету. Але там вони пролежали майже двадцять років. «Опис Криму» з’явився аж у восьмому томі 1867 року (с.333-367). Можливо це пояснюється тим, що, як зазначено у звітах, заняття І.Г.Шершеневича відносились не до основних дій Товариства, а до так званих «приватних занять».

Завдяки М.А.Оболенському у розпорядженні Товариства опинилось наративне джерело з історії Криму ХVІІ століття. У червні 1848р. він надіслав оповідання православного священика Іакова, який у 1634-1635рр. перебував у Криму разом з російським дипломатом. Джерело було надруковано оперативно – уже у другому томі (№8). Грунтовну вступну статтю написав сам М.А.Оболенський, а у підготовці приміток взяв участь М.Н.Мурзакевич.