Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України

Процесу посилення військової присутності і заселення Південної України у середині ХУІІІ ст. не було присвячено окремих археографічних публікацій. Проте декілька документів було надруковано у статтях. Так Г.І.Соколов опублікував витяг з документу про фортецю Св. Єлисавети (1754 р.), історії якої він присвятив і саму статтю (1850, №44). Дослідник у 1842-1845 рр. займався упорядкуванням архіву цієї фортеці, склав його опис. Залишається лише пожаліти, що звідти не було надруковано більше джерел. У своїй статті С.В.Сафонов у першому томі «для переконливості оповідання» вніс у канву описуваних подій шість документів (№37). Вони торкаються історії переселення архіпелазьких греків на південь України (1764-1797). У 1845-1852 рр. він надіслав Товариству кілька документів з історії Нової Сербії (1752-1764), а також три ордери Г.О.Потьомкіна (1783-1788), які не було тоді опубліковано.

У 1853 р. М.Н.Мурзакевич надрукував (у третьому томі) опис Азовської губернії (1776-1783), складений у 1779 р. (№27). Упорядник відзначив, що джерело знайдено у Катери¬но¬славі, а його публікація – вагоме доповнення до першої частини «Хронологічного огляду історії Новоросійського краю» А.О.Скальковського (і вказав навіть до якої сторінки). Ущіп¬ливе зауваження М.Н.Мурзакевича цілком стає зрозу¬мі¬лим, якщо мати на увазі їх зіпсовані особисті стосунки. Тут принагідно зазначимо, що саме завдяки «Геродоту Ново¬ро¬сій¬ського края» стали можливими у «Записках» кілька архео¬гра¬фічних публікацій. Як відомо, А.О.Скальковський за¬ду¬мав наприкінці 30-х рр. створити в Одесі історичний архів. Для цього він і здійснив подорож по архівах Новоро¬сій¬ського краю (1839 р.). Відібрані для цього архівні матеріали надійшли до Одеси. Проте у Петербурзі заперечили його начинанню, на що не могло не вплинути протистояння дослідника, який хотів одноосібного цим займатись, та Товариства, керівництво якого (в тому числі М.Н.Мур¬за¬ке¬вич) вирішило, що це справа колективна. За наказом М.С.Во¬ронцова було створено комісію (1843) для огляду, описання і повернення матеріалів до архівів штабу Чорно¬мор¬ського флоту та катеринославського, херсонського і тав¬рій¬ського губернських правлінь. Хоча А.О.Скальковського включили до комісії, але поступово його участь там стала неможливою. Комісія працювала повільно, склад її зміню¬вався. Нарешті роботу по огляду 85 справ було завершено (1849), а записка з їх описом з’явились у другому томі (№52). Укладачі записки – О.Ф.Негрі, Г.І.Соколов, Й.Г.Михневич, П.І.Ляликов та Є.П.Шевельов – надрукували кілька витягів з оглянутих документів (70-90-ті рр. ХУІІІ ст.). Там було також вказано, що найважливіші з них публікуватимуться окремо. І здійснено це було у тому ж другому томі. Це 20 ордерів Г.О.Потьомкіна (1788-1791) та 10 рескриптів Катерини ІІ до правителя Катеринославської губернії В.Ка¬хов¬ського (1792) з архіву Катеринославського губернського архіву, які змальовують заходи російського уряду по від¬вою¬ванню Північного Причорномор’я і зміцнення там своєї вла¬ди (№№14-15). Хоча упорядника не вказано і М.Н.Мурза¬ке¬вич лише раз «засвітився» у примітках до першої публікації, можна певно твердити про його підготовку до друку обох. Так само, ймовірно, М.Н.Мурзакевич причетний до публі¬ка¬ції документу про забудову міста Гаджибею у 1794 р. Тому важко погодитись з думкою О.І.Марке¬ви¬ча (1900), що публікація деяких з рескриптів могла нале¬жати А.О.Скальковському. Це могло бути так, якщо б він, як стверджував і сам О.І.Маркевич, «не розійшовся» з владним секретарем Товариства. Це очевидніше з огляду на те, що А.О.Скальковський у першому томі у своїй статті опуб¬лі¬ку¬вав два рапорти В.Каховського (1792), в яких містились опи¬си Очаківської області, знайдені 1839 р. в Херсон¬ському губернському архіві (№38). Подібні документальні вкрап¬лен¬ня у своїх працях у цей період робили (крім Соколова, Сафо¬но¬ва і Скальковського) архієпископ Гавриїл, М.Н.Мурза¬ке-вич, П.І.Ляликов, К.П.Смол’янинов (№№39-43, 45-46).Серед неопублікованих джерел варто відзначити листи турецького візиря до головнокомандуючого російською армією І.Гудовича під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Переклад з турецької мови зробив О.Ф.Негрі (1850). Друга половина 40-х років, як і попереднє п’ятиліття, виявилось для нього непродуктивною в археографічному відношенні. Не побачив світ його переклад фірмана турецького султана Селіма ІІ до польського короля Стефана Баторія (1577). Ймовірно, до цього спричинилось не вірне датування документу – адже Селім ІІ Мест, син Роксолани, помер у 1574 р. Така ж доля спіткала турецький текст договору між Росією і Туречиною, і так само було з уривками твору Васиф-Ефенді про російсько-турецьку війну 1768-1774 рр.

Посилена увага науковців Товариства до таких визначних осіб в історії Південної України як Катерина ІІ та О.Г.Потьомкін відобразилась і в опублікованих наративах. У листопаді 1851 р. на засіданні було зачитано журнал відомої мандрівки самодержиці на південь імперії у 1787 р. Джерело його постачання й упорядник невідомі (знову «підо¬зрю¬є¬мо» М.Н.Мурзакевича). Головне, що журнал передали до видавничого комітету і оперативно опублікували (1853) витяг з нього про маршрут, починаючи з Кременчуга (№26). Щоправда, не було опубліковано копії деяких матеріалів про цю мандрівку представлені у вересні 1851 р. предводителем дворянства Херсонського повіту М.П.Вертиляком. На засіданні вирішили не передавати їх до видавничого комітету, а «зберігати в архіві Товариства».

У листопаді 1849 р. на засіданні заслухали опис обряду погребіння Г.О.Потьомкіна (13 жовтня 1791 р.), зачитаний М.Н.Мурзакевичем У травні 1851 р. учитель кишинівської ду¬ховної семінарії М.І.Неводчиков надіслав список уже надрукованої 1791 р. в Яссах промови архієпископа Амвросія під час погребіння Г.О.Потьомкина. Джерело опублікували у третьому томі (№30). Менше поталанило його знахідці у місцевій семінарській бібліотеці. Він спочатку повідомив, а потім і переправив до Товариства (1852) «Слово» архієпископа Гавриїла під час «відкриття» Вознесенського намісництва 10 травня 1795 р. у Новомиргороді. Далі видавничого комітету «Слово» не пробилось. Заключає перелік опублікованих джерел цієї групи опис подорожі перебування в Яссах митрополита Іони, який опосередковано торкається особи Потьомкина. Опис надійшов з Тифліса від історика Грузії П.І.Іоселіана.