Внесок Одеського Товариства історії та старожитностей у становлення археографії на півдні України

В різній мірі археографія була представлена у всіх трьох відділеннях у десяти (з дванадцяти) розділах. Обсяг археографічних публікацій складає лише приблизно восьму частину від загального обсягу фоліантів. Проте, якщо додати сюди описи джерел та статті, в яких містяться документи, то можна твердити, що «Записки» були просякнуті археографією, яка була присутня у понад третині опублікованих матеріалів.

Тепер перейдемо до основних тематичних напрямків археографічної едиції. До першої групи опублікованих джерел віднесемо античні пам’ятки. Робота з ними велась по двох напрямках. Ще на установчому засіданні Товариства 23 квітня 1839 р. відомий одеський археолог О.Ф. Панагіодор-Никовул висловив намір зайнятись перекладом з давньогрецької мови на російську периплів описів морських плавань уздовж берегів, що були по суті практичними посібниками для мореплавців, і які торкались Північного Причорномор’я. Дослідник деякий час працював з ними і тому уже на першому засіданні (24 жовтня 1839 р.) повідомив про завершення перекладу Перипла безіменного автора (1 ст. до н.е.). На тому ж засіданні учитель грецької школи М.Г.Палеолог запропонував зробити переклади на російську або французьку мови витягів з творів античних класиків, які торкались Північного Причорномор’я. Передбачалося видати збірку матеріалів на кшталт «Memoria popyulorium» Стріттера. Протягом 1840-1845рр. він представив на засіданнях переклади десяти авторів, в тому числі Гомера, Геродота, Гіппократа, Арістотеля та ін. Проте з невідомих поки що причин він припинив роботу в цьому напрямку. Згодом М.Г.Полеолог також виявив інтерес до периплів і підключився до їх видання. Внаслідок цього спочатку – у другому томі – було надруковано перипли Безіменного автора (О.Ф. Панагіодор-Никовул), а у наступному – перипли Скілака Каріандського (псевдо - Скілака), найранішого із всіх відомих (друга половина IV ст. до н. е.) та Скімна Хіоського (обидва підготував М.Г.Палеолог) (№№11, 22, 23). Єдиним доробком у виданні античних авторів виявився витяг четвертої книги «Історії» Геродота з описанням Скіфії. Його було уміщено у статті відомого російського науковця і публіциста М.І.Надеждіна про Геродотову Скіфію, яка відкривала перший том «Записок» (№35). Переклад був авторський, а грецький текст узято з найкращого на той час оксфордського видання (1814). [11]

Велике місце в наукових пріоритетах Товариства посідало вивчення історії Криму і Кримського ханства. Історичних джерел, які б торкались історії Криму (і Північного Причорномор’я) у домонгольську добу, Товариству вдалось зібрати, а тим паче опублікувати, небагато. У червні 1844р. Д.М.Княжевич представив витяг з твору «Історія Вірменії» «батька вірменської істрії» Мойсея Хоренського (Vст.), який зробив для Товариства у Венеції Г.К. Айвазовський (брат відомого мариніста). Хоча витяг було передано до видавничого комітету, але не опубліковано. Передбачаємо, що на це могли вплинути такі обставини: 1) незначний обсяг відомостей; 2) спірність багатьох положень твору і дискусії щодо творчості автора; 3) наявність повного венеціанського видання його творів на вірменській мові (1843) та російського перекладу «Історії Вірменії» Йосипа Іоаннесова (1809). Також не дійшов до завершення проект копіювання актових матеріалів, що збереглись, як уже згадувалось, у Віденській публічній бібліотеці. Це було службове листування константинопольськіх патріархів з готфійською, сугдейською і херсонеською єпархіями у Криму (Х-ХІІІ ст.). Коли місцевий бібліотекар Милошич займався копіюванням (1848) до Відня завітав М.І.Надеждін, який на той час втратив зв’язки з Товариством. Проте він скористався колишнім членством і привласнив скопійований матеріал, що поклало край цій роботі, яка і без того велась в складних умовах революції в Австрійськії імперії. [12] Єдиним джерелом, яке побачило світ по цьому періоду, був переклад фрагменту з доробку візантійського імператора Константина VII Багрянородного (Х ст.). Переклад робив з грецької мови знавець класичних мов в Одесі старший учитель гімназії Рішельєвського ліцею М.П. Протопопов, за що його у травні 1840р. було зараховано кореспондентом Товариства. Цей уривок з історії Херсонесу було видано лише через вісім років (у другому томі, №10). Гадаємо, що причина затримки полягала в тому, що М.П.Протопопов не будучи істориком не провів спеціальної археографічної підготовки джерела до друку. Врешті воно було видано (проте як і згадані античні джерела) без науково-довідкового апарату.Небагато було видано і по «догірейському» періоду (до 40-х рр. XV ст.) – одне наративне джерело. Професор Рішельєвського ліцею П.К.Брун, який вивчав історичну географію края, уважно стежив за новітніми європейськими виданнями з історії, географії, і особливо за археографічними публікаціями – описами подорожей мандрівників. Неодноразово він ставив на засіданні питання про придбання таких книжок. Так, за його ініціативою було вирішено придбати для бібліотеки Товариства серед інших видань «Подорож і посольства Гілльбера де Ланнуа 1399-1450рр.», видане у 1840р. у Монсі (Бельгія) та витяг з цього ж твору, виданий у Брюселі у 1844р. Після ознайомлення з цим джерелом П.К.Брун також вирішив публікувати з нього уривок і підготував до видання фрагменти подорожи фламандського рицаря у 1421р. до Константинополя (№28). Тоді шлях його проліг по території України: зі Львова, через Акерман, до Кафи. Археографічна публікація П.К.Бруна є дуже професійною: наявні історична і археографічна передмови; текст джерела подано на двох мовах; супровідні примітки – і текстуальні, і щодо змісту; примітки після тексту у 116 посиланнях згадано понад півста авторів. Грунтовний науково-довідковий апарат перетворив публікацію на самостійну джерелознавчу розвідку, яку було видано і окремим відбитком.

Значно більше матеріалів було зібрано і видано з історії Кримського ханства. У рівній мірі Товариство цікавилось актовими і наративними джерелами. Актові матеріали – це ярлики кримських ханів. Ярлики були у переважній більшості земельними наданнями. Тому не випадково Товариство зверталось до духовного керівництва мусульман Криму – таврійських муфтіїв, щоб з їх допомогою переконати власників документів хоча б тимчасово передати їх у розпорядження науковців.