Перегляд неокласичної теорії ринку. Монополії і конкуренція

Вона виходить із того, що категорія досконалої конкуренції є абст¬рактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку, але має важливе значення для розуміння принципів ринкової поведінки фірми.

її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації рин¬ку. їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.Вона виходить із того, що в економіці не існує незалежних само¬стійних виробників; що об'єктивними є процеси концентрації, кор-поратизації, зумовлені перевагами великого виробництва; що моно¬полії впливають на ринкове співвідношення попиту і пропозиції та забезпечують різноманітні форми контролю над ринком. Робінсон цікавлять закономірності формування ціни, прибутку й заробітної плати за цих умов порівняно з умовами досконалої конкуренції.

Чисту (абсолютну) монополію вона визначає, як володіння продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у та¬кому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати то¬вар у монополіста (один продавець - багато покупців). Відтак фак¬тично цілу галузь репрезентує один виробник, котрий і диктує ціну на ринку.

Існування чистої монополії Робінсон зв'язує з монополією на фа¬ктори виробництва, особливо на сировину. Поведінка монополіста на ринку не стримується іншими фірмами-конкурентами. Він повні¬стю контролює обсяги виробництва товару і його ціну, отримуючи надприбуток. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умо¬ви, що сам виробник є власником матеріальних факторів виробниц¬тва, інакше гранична ціна факторів зростатиме одночасно зі зрос¬танням ціни товару.

Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва. Але нижня межа обсягів виробництва, як і за досконалої конкурен¬ції, визначається оптимальними витратами на одиницю продукції:

дальше скорочення виробництва призводить до зростання витрат і зменшення прибутку від одиниці товару.

Існує ще один суттєвий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, - це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, змен¬шення обсягів збуту.

Тому чиста монополія, на думку Робінсон, - це швидше теоре¬тичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само ма¬лоймовірна, як і досконала конкуренція.

Дж. Робінсон указує також на те, що монополія не обов'язково зв'язана з виробництвом і власністю на окремий вид товару. Виробники однорідних, але неоднакових за характеристиками товарів стають монополістами. Монополія - це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару.

Монопсонія - ситуація, протилежна чистій монополії (один по¬купець - багато продавців). Аналізуючи цю ситуацію, Робінсон показує, що монопсоніст також може застосовувати цінову дискри¬мінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Реальним для ринку є щось проміжне між чистою конкуренцією та чистою монополією, і, на думку Робінсон, такий стан наочніше відображає чинники поведінки монополістів на ринку. Це тип рин¬ку, який контролюється кількома фірмами, - олігополія. Як прави¬ло, фірми об'єднуються і перешкоджають вступу інших фірм на ри¬нок. У результаті там панує обмежена кількість виробників однорідного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює конт¬роль за ціноутворенням, збереження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для на¬громадження капіталів наслідків конкуренції.

Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особли¬вих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати кон¬курентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою кон¬куренцією.

Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робі¬нсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації по¬купців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.