Банківське кредитування фізичних осіб

•базові – середня ставка.

Маржа – це різниця між позиковим і депозитним процентами. Величина маржі призначена для покриття банківських витрат і формування прибутку.

Банк може нараховувати процентні доходи, використовуючи один з двох методів:

•метод простої процентної ставки (метод рівних платежів), згідно з яким сума всіх майбутніх доходів лінійно розподіляється протягом періоду дії кредитної угоди;

•метод фактичної процентної ставки (актуарний метод), згідно з яким береться до уваги фактор часу, в результаті чого абсолютна сума доходу, що нараховується у ближчий період, менша за абсолютну суму доходу, що нараховується в пізніший період.

•Отримання процентів за кредитами з поступовим погашенням номіналу. За такими угодами (наприклад, фінансовий лізинг) позичальник періодично виплачує деяку суму, яка включає погашення номіналу і проценти.

Для визначення оптимальної для банку процентної ставки за кредитом розраховується мінімальна норма доходності:

%В – процентні витрати за залученими ресурсами, %

Мпр - мінімальна норма прибутку від кредитної операції, %

Д - мінімально припустимий дохід за позикою як сума процента та комісійних платежів, гр. од.;

В - операційні витрати банку з оформлення та обслуговування кредиту, гр. од.;

n - термін кредитування, дні;

Кз - основна сума кредиту + відповідна сума обов'язкового резерву на коррахунку банку в НБУ.

Виходячи з цього, оптимальна процентна ставка за кредитом розраховується так:

де Д – мінімально припустимий доход;

К – основна сума кредиту;

n - термін кредитування у днях.

Процентну ставку за кредит з урахуванням ступеня ризику за даним видом кредитування розраховують за формулою:

До складу цього інтегрованого показника входять процентна ставка безризикового рівня; процентна ставка безризикового рівня, скоригована на індекс цін (на основі прогнозних даних про рівень інфляції); процентна ставка безризикового рівня, скоригована на рівень ризиковості певного виду кредитування.

У банківській практиці, зокрема й у вітчизняній, доволі поширеною є модель цінової політики, зорієнтованої на витрати, пов'язані зі створенням послуги. Ця модель вважається найпростішою і будується за принципом "вартість плюс прибуток". Нею передбачається, що процентна ставка за кредитом установлюється на основі таких компонентів:

1) Вартість залучення коштів для кредитування позичальників (процентні витрати);