Стратегія світового банку в питаннях допомоги Україні

Причини поганого виконання програми. Основні чинники поганого виконання програми – це, головним чином, відсутність справжнього відчуття причетності і особистої зацікавленості уряду та можливостей її впровадження. Уряд часто поводився так, буцімто його програма діяльності – це щось зовсім не те, що було погоджено з банком. Озираючись назад, можна сказати, що головна рушійна сила, що стояла за цими угодами, – це потреба уряду отримати кошти на структурну перебудову, а не справжня заінтересованість в реформах. Що ж до своїх власних планів, то уряд був заручником свого політичного компромісу і не міг визначитися щодо чіткого стратегічного напрямку та всебічної платформи для здійснення реформ.

Хоча в документі “Стратегія Світового банку в питаннях допомоги Україні на 1996 рік” викладено чітку платформу реформ, вона не переросла у окремі кредитні операції без явних міжсекторальних зв’язків. Це призвело до виникнення ситуації, коли реформи в одних секторах припинялися або йшли у зворотному напрямку в той час, коли в інших за рахунок коштів Банку здійснювалася структурна перебудова. Оскільки кредитні операції Банку розроблялися таким чином, що основна увага приділялася здебільшого ресурсам, а не

конкретним результатам, то позики на структурну перебудову дали змогу урядові розробити задовільні закони та регулювання, але не забезпечити належного впровадження.

Інституційна слабкість ключових державних установ створює додаткові перешкоди на шляху до впровадження проектів. Серед українських державних службовців обмежена кількість професійних стратегічних аналітиків або керівників-менеджерів, а їхній досвід базується швидше на реаліях радянської, а не на ринковій системи. Більше того, керівники та політики часто значно більше уваги приділяють у першу чергу вирішенню нагальних термінових проблем, а ніж впровадженню системних реформ, необхідних для створення засад для довгострокового зростання.

Важко здійснити передача Україні кращого досвіду розвинутих країн та інших країн, що переживають перехідний період через відсутність професіоналів та прозорого діалогу, що дало би можливість більш чітко визначити напрямки реформ в Україні відповідно до її конкретних потреб, а також через прірву інституційного характеру між установами, про що йшлося вища.

Що ж до позитивних результатів, до Банку вдалося підтримувати хороший діалог з учасниками виконання проектів з української сторони, які не входять до уряду, – завдяки регулярному проведенню круглих столів з питань реалізації реформ в постійному представництві Світового банку або обговорення з підприємцями проблем середовища для розвитку бізнесу в Україні. Поступово сформувався стиль роботи, який передбачає спільну працю як Банку, так і представників української сторони, в тому числі громадянського суспільства на національному, реґіональному та муніципальному рівнях у розгляді програми економічних та політичних реформ.

Цей скромний досвід дав можливість сформулювати низку важливих висновків, які можуть допомогти сформувати майбутні стосунки між Україною та Банком, а саме:

•У напрямку стратегічного кредитування та діалогу при наданні підтримки економічним реформам зосереджувати увагу на результатах, а не на процесі та формальних досягненнях; забезпечувати, щоби стратегічні операції повністю відображали безпосередню причетність уряду до їх виконання, а не просто бажання міжнародного співтовариства; забезпечити послідовне вирішення системних проблем, які впливають на якість функціонування державних та приватних інституцій.•З метою забезпечення необоротного характеру досягнутих результатів прагнути до залучення більш широкого кола представників громадянського суспільства і визначати конкретні заходи з урахуванням необхідності зміцнення громадянського суспільства, аби підвищувати необхідність підзвітності державних службовців та належне функціонування інституцій стали невід’ємною потребою суспільства.

•Стосовно інвестиційних операцій: розпочинати “експериментальні” проекти лише тоді, коли досягнуто повне розуміння інституційної слабкості у відповідному секторі і коли є ясність щодо того, яким чином експериментальний проект дасть змогу відновити спотворену систему стимулів. Крім того, при розробці проекту повністю враховувати ймовірність того, що внаслідок функціонування адміністративного апарату та бюрократичного спрощення потрібно буде чимало часу, щоб продемонструвати позитивні результати.

•Що стосується ефективності програми загалом, – якомога більшою мірою скористатися перевагами присутності в Україні декількох донорів, сконцентрувавши їхні зусилля у тих напрямках, де вони мають відносні переваги.