Стратегія світового банку в питаннях допомоги Україні

ІІІ. Завдання розвитку та Програма урядуЗ викладено вище можна зробити висновок, що завдання розвитку, що стоять перед Україною, це завдання на середньострокову перспективу, і полягає воно, головним чином, у розбудові леґітимних інституцій в умовах, коли основні дійові особи мають сильні стимули до збереження статус кво. Навряд чи зменшення бідності та широкомасштабне економічне зростання матиме місце, якщо не буде створено більш леґітимного і ефективного інституційного середовища. Це проблема, яка охопила всі традиційні “сектори”, оскільки повсюдне втручання держави і культура “пошуку ренти” пронизує все українське суспільство. Наприклад, культура неплатежів або бартерних операцій серйозно перешкоджає розвитку приватного сектора в сільському господарстві, в енергетиці, в промисловості, у сфері обслуговування населення і підриває систему надання соціальних послуг. Невизначеність щодо формальних механізмів примусового виконання нормативно-правових актів та контрактів стримує притік інвестицій до фінансового сектора, перешкоджає формуванню відповідних ринків, які би сприяли реструктуризації промислових підприємств, підприємств агробізнесу тощо. Відтак слід наголосити, що хоча запровадження належної стратегії лишається важливим завданням, для України, так само, як і для інших країн реґіону характерний розрив між офіційними правилами та неофіційною поведінкою, що є першопричиною незадовільного стану економіки і суспільства в цілому.

Ці міркування викликають певну пересторогу щодо надання допомоги Україні і реалізм стосовно часових рамок, упродовж яких слід сподіватися отримати певні результати. Втім, є моменти в історії країни, коли наявність самовідданого керівництва, яке розуміє своє історичне призначення, може дати значний поштовх у сфері інституційного розвитку та змін у сфері культи у широкому розумінні цього слова, так само як і в закладенні підвалин для розширення програми трансформації країни. Можна з певністю сказати, що сьогодні Україна переживає саме один з таких моментів, хоча існує чимало причин для того, щоби це твердження сприймати з певними застереженнями і обачністю.

Уряд вперше сформулював розумну програму на середньострокову перспективу (див. Вставку 3), і одним з основних завдань проголошено зменшення бідності. Червоною ниткою через усю Програму проходить усвідомлення серйозності проблем управління і необхідність боротьби з корупцією та свавіллям чиновників. І перші позитивні кроки у цьому напрямку вже зроблено. Наприклад, упродовж перших чотирьох місяців свої діяльності новий уряд виступив з серйозними ініціативами скоротити обсяг неплатежів та безготівкових операцій в державному секторі. Висунуто також ініціативи раціоналізувати регуляторні вимоги та діяльність відповідних установ і обмежити можливості зловживань у сфері бізнесу, що стало звичним явищем. Крім того, уряд розпочав здійснення важливих заходів реформування та інституційної розбудови у таких важливих галузях як сільське господарство, реформа пенсійної системи, раціоналізація державного управління, приватизація за індивідуальним графіком тощо.

Отже, є відчуття рушійної сили, яке, якщо його підтримувати, може привести до значного покращення економічного стану та до вагомих змін якості управління. З іншого боку, новітня історія України, як і міжнародний досвід переконливо свідчать про те, що за відсутності

дедалі гучнішого голосу громадянського суспільства та тиску на державних службовців з метою підвищення їхньої підзвітності навряд чи можна досягти сталих змін на тривалий час. І хоча зростання ролі громадянського суспільства в Україні повинно спонукатися внутрішніми факторами, міжнародне співтовариство може відіграти важливу роль як у підтримці реформ у верхах, так і сприяючи ініціатив “голосу народу.”

Саме навколо цих двох тез (виявлення можливостей підвищення леґітимності інституцій та підтримка голосу громадянського суспільства) і побудовано Стратегію Світового банку в питаннях допомоги Україні.

IV. Уроки виконання останньої Стратегії Світового банку в питаннях допомоги УкраїніСтратегія допомоги, викладена у більшості відповідних документів Світового банку останнього часу базувалася на оптимістичних припущеннях, які здавалися розумними у період успішної економічної стабілізації 1996 року. Нажаль, не було досягнуто ні економічного зростання, ні результатів реформи секторів економіки. За таких обставин, при тому, що деякі позики Банку продовжували здійснюватися і були використані значні кошти на структурну перебудову (що збільшило загальний обсяг виділених Україні коштів Світового банку до більш ніж 2 млрд. дол. США), були отримані вельми обмежені результати, і у більшості випадків зміни стратегії розвитку відповідного сектора не відбулося (перелік діяльності Банку вміщено у Вставці 4). Через складнощі юридичного характеру та зволікання проходження через українські установи було зірвано ухвалення та оформлення декількох інвестиційних операцій. Така незадовільна ситуація знайшла своє відображення у змінах до стратегії Світового банку в питаннях допомоги Україні 1999 року, внаслідок чого допомога Світового банку набула статусу “песимістичного варіанту”, і були встановлені жорсткі умови здійснення операцій структурної перебудови та будь-якої наступної оцінки інвестиційних операцій.