Поняття і правове регулювання оплати праці, норми, системи оплати
2)встановлення інших норм та гарантій у сфері оплати праці;
3)встановлення умов та розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;
4)встановлення умов та розмірів оплати праці працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються, чи дотуються з бюджету;
5)регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;
6)оподаткування доходів працівників. [4]
2. Норми праці та їх види
Забезпечити високу ефективність виробництва в умовах ринку неможливо без оптимізації процесу витрачання всіх видів ресурсів, у тому числі живої праці. Згадана оптимізація досягається перш за все за допомогою її нормування, яке є основою органі¬зації праці на підприємстві, в установі, організації. Суттю нормування праці вважається визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу при проектуванні раціональних трудових процесів та встановленні прогресивних, науково обґрунтованих норм праці чи проектування та практичне запро¬вадження комплексу заходів щодо підвищення за¬гальної результативності праці.
В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спря¬мований на встановлення оптимальних співвідно¬шень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.[13,с.363]
Можна також погодитися з Прокопенком В.І., який вказує, що нор-муванням праці прийнято називати встановлення норм часу на виконання певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу [10,с.329]. Важливим є також уточнення про те, що нор¬мування праці включає в себе визначення необхід¬них витрат праці (часу) на виконання робіт (виготов¬лення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) [14,с.314] .
Нормування праці виконує низку важливих функцій, серед яких слід окремо виділити те, що воно виступає одним із основних елементів органі¬зації заробітної плати, яка ґрунтується, зокрема, на необхідності точного визначення міри праці. Причо¬му будучи мірою праці, норми праці (перш за все норми витрат робочого часу) одночасно виступають і як міра винагороди за працю. До речі, саме такий тісний зв'язок між нормами праці і заробітною пла¬тою дає змогу окремим вченим стверджувати, що норми праці не є самостійним інститутом від інсти¬туту заробітної плати .Основу законодавчого регулювання нормування праці становить глава VI «Нормування праці» КЗпП України. Серед інших нормативно-правових актів, які регулюють згадане питання, можна виокремити Постанову Кабінету Міністрів України від 20 берез¬ня 1995 року № 197 «Про заходи поліпшення норму¬вання праці в народному господарстві», а також Ре¬комендації щодо нормування праці в галузях народного господарства, затверджені постановою ко¬легії Міністерства праці України від 19 травня 1995 року № 2 та Рекомендації щодо визначення заробітної плати працюючих залежно від особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи під¬приємства, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 березня 1999 року № 44. Крім цього, варто звернути увагу на те, що п. 3.15 Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства рекомендовано у ко-лективних договорах визначати взаємні обов'язки роботодавця та працівників щодо зниження трудо¬місткості продукції, підвищення рівня нормування, нормованих завдань, своєчасного перегляду застарі¬лих та помилково встановлених норм праці.
Згідно зі ст. 85 КЗпП для нормування праці вико¬ристовуються норми виробітку, часу, обслуговуван¬ня, чисельності. При цьому:
а)норма часу — це розмір витрат робочого часу, встановлений для виконання одиниці роботи праців¬ником або групою працівників (наприклад, бригадою) відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах;
б)норма виробітку — це встановлений обсяг ро¬боти (кількість одиниць продукції), який працівник чи група працівників відповідної кваліфікації по¬