“НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ЙОГО ФУНКЦІЇ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ”

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є стримання інфляції на низькому і стабільному рівні.

Таким чином, до основної цілі монетарної політики відноситься стабільність цін. Лише за умов стабільних або майже стабільних цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За будь-яких обставин у економіці головною умовою непохитності держави є стабільні гроші.

З огляду на сформульовану ціль монетарної політики регулювання кількості грошей в обігу набуває першочергового значення для визначення концептуальних основ її реалізації, оскільки зростання загального рівня цін можливе лише за умов зростання кількості грошей в обігу при інших незмінних чинниках. Забезпечення керованості емісійними процесами і відповідної стабільності грошового обігу також є безпосередньою метою монетарної політики, весь інструментарій якої повинен бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідно¬шенні між попитом і пропозицією грошей, щоб забезпечити стабільність грошового обігу.

2.2.2. ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ НБУ

Як посередник між державою та банківською системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові і кредитні потоки за допомогою певних інструментів.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.

Залежно від конкретних завдань грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція). Шляхом проведення кредитної експансії центральні банки пере¬слідують цілі піднесення виробництва й пожвавлення кон'юнктури. За допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти “перегріву” кон”юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поді¬ляються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові (опосередковані) інструменти відріз¬няються більшою гнучкістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні наміченій меті. Проте зараз спостерігається відхід центральних банків розвинутих країн від прямих методів впливу до ринкових.

До найважливіших адміністративних інструментів можна віднести:

-механізм готівкової емісії;

-встановлення "стелі" кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

-пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, межі вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки;

-обмеження споживчого кредиту;

-обмеження на відкриття філій та відділень.

Застосування адміністративних інструментів є доцільним у тому випадку, якщо ринкові методи регулювання не приносять бажаних результатів у той чи інший проміжок часу. Прикладом застосування адміністративних інструментів НБУ в Україні було встановлення тимчасового обмеження для комерційних банків на видачу вкладів фізичних та юридичних осіб в листопаді-грудні 2004 р. у зв”язку з політичними подіями в країні.