“НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ЙОГО ФУНКЦІЇ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ”

Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною. У тактичних питаннях щодо регулювання економіки вона не повинна суперечити стратегічним цілям економічної політики органів державного управління. Центральний банк як головний кредитний інститут держави повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують економічну й фінансову політику.

Одним з важливих етапів становлення банківської системи нашої держави стало прийняття 20 березня 1991 р. Верховною Радою Закону України "Про банки і банківську діяльність", яким було визначено самостійність банківської системи та її дворівневий характер [1]. В Україні центральним банком визнається Національний банк України, який представляє перший рівень банківської системи.

Проте цей законодавчий акт не забезпечував належним чином правову регламентацію діяльності Національного банку. Формально цей закон забезпечував достатню незалежність НБУ, та у зв'язку з постійною боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за контроль над емісійною діяльністю Національного банку, законо¬давчо закріплена його незалежність зводилася до незалеж¬ності лише у технології банківської діяльності. Визначенням стратегії грошово-кредитного регулювання НБУ самостійно займатися не міг.З цієї причини назріла необхідність прийняття в 1999 р. Закону "Про Національний банк України" [2], який підвищив відповідальність цього інституту за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного розвитку, чітко визначив статус Національного банку, його роль і місце у системі органів державної влади зокрема та суспільстві у цілому.

Незалежність Національного банку полягає в тому, що НБУ відповідно до основ бюджетної, економічної політики формує грошово-кредитну політику. Економічну і фінансову політику розробляє уряд, а парламент затверджує її. Національний банк, отримавши документи, що визначають економічну і фінансову політику, самостійно розробляє відповідну монетарну політику і специфічні фінансові інструменти, які б забезпечили якісне виконання політики, прийнятої парламентом. Верховна Рада не втручається у розробку монетарної політики і не затверджує її. Це завдання лише центрального банку. Національний банк повинен підтримувати економічну програму уряду до того часу, поки вона не суперечитиме виконанню основної функції українського центрального банку - забезпечення стабільності власної грошової одиниці.

РОЗДІЛ ІІ

ФУНКЦІЇ ТА ОПЕРАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Роль центральних банків в значній мірі визначається тими функціями, які вони виконують. Для більшості центральних банків промислово розвинутих країн характерними є такі функції:

1)Емісія грошей та регулювання цінності національної валюти - ця функція центрального банку є визначальною у його діяльності. Центральний банк володіє виключним правом щодо випуску в обіг готівки, що відбувається у процесі кредитування комерційних банків, дер¬жавного бюджету, купівлі цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

2)Проведення грошово-кредитної політики всередині країни - полягає у сукупності заходів центрального банку, спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок та інших показників грошового обігу та ринку позичкових капіталів.

3)Забезпечення кредитними ресурсами комерційних кредитних орга¬нізацій - з метою недопущення дестабілізуючих процесів у кредитній системі країни центральний банк у період напруженого стану на грошовому ринку виступає для комер¬ційних банків кредитором останньої інстанції. Він здійснює короткострокове кредитування банківських закладів у вигляді переобліку векселів чи застави цінних паперів у випадку тимча¬сової втрати їх ліквідності. Також центральний банк є гарантом стабільності фінансової системи, оскільки здійснює нагляд та регулювання процесу здійснення фінансових платежів окремих осіб, фірм та депозитних закладів з метою забезпечення нормальної щоденної роботи фінансової системи. Таким чином центральний банк функціонує як банк банків.

4)Підтримка курсу національної валюти на міжнародному фінансовому ринку - центральний банк повинен втручатися у політику курсоутворення національних грошей з метою недопущення значних коливань валютного курсу;

5)Виконання фінансових доручень уряду - центральні банки, будучи фінансовими агентами уряду, виконують цілий комплекс операцій для його обслуговування.