Кінофотофонодокументи: історія і сучасний стан

Найбільш загальним визнається визначення доку¬мента як «будь-якого матеріального об'єкта, яким мож¬на скористатися для передачі інформації в суспільстві». Подібне тлумачення дає в «Трактаті про документацію» (1934) Поль Отле, з чого фактично й розпочинається наука про документ. Зараз ця концепція узгоджується з поглядами на документ як на будь-який матеріальний носій (речовий об'єкт) соціальної інфор¬мації. На думку бібліотекознавця Ю.М.Столярова, до¬кументом вважається будь-яка нооінформація (інформація, створена людським розумом, на відміну від інформації, зафіксованої в діях неживої природи чи біології), зафіксована в просторі та часі з метою її використання, передачі й зберігання. Інформатик А.В.Соколов визначає соціальну інформацію як рух ідеального в суспільстві. А оскільки такий рух може розглядатися як передача повідомлення у вигляді сукупності знаків чи окремого знака, що є текстом, то, вважає вчений, «документи - це докумен¬товані тексти». Аналіз цієї концепції потребує уточнення класифікації знаків, поданої А. В. Соколовим, що допоможе одночасно зрозуміти склад текстової основи різних трактувань документа. З усієї сукупності знаків, розглядуваних у спеціальній літературі з семіотики, ми виокремили ті, що можуть відігравати роль засобів обміну інформацією між людьми. Для показу спектра знаків здійснимо їх диференціацію за характеристикою природи і форми існування (див. рис.). В основу класифікації покладено поділ на знаки мовні та знаки-зображення (немовні).

Мовні знаки мають дві групи: знаки природної мови (враховують знаки усної та письмової мови, мови жестів) і знаки штучних мов. Знаки письмової мови, в свою чергу, включають графічні (письмо піктографічне та умовно-геометричне) та речові (письмо для сліпих, історичне речове письмо - кіпу, вампуми). Знаки штуч¬них мов поділяються на графічні (символіка математи¬ки, хімії, логіки, картографічна, креслення, нотна, шахмат, кодових інформаційно-пошукових мов, азбу¬ки Морзе, тайнописів тощо), світлові (мови сигналь¬них вогнів на кораблях, різних племен), звукові (музи¬ка, мова тамтамів тощо).

Знаки-зображення (немовні) - це зображення наяв¬них чи уявних об'єктів, позначень понять, їх схематич¬не подання. Вони поділяються на знаки-«пікчери» (від англійського слова «picture» - картина, малюнок, кінофільм, кадр фільму) - знаки творів живопису (в тому числі графіки), художньої вишивки, художнього карбування на металі, фотографій (включаючи кінофільми) об'єктів (крім фотографій мовних, графічних знаків), емблемні та речові. Знаки емблемні- різна емблематика (військова, спортивна, торговель¬но-фірмова, геральдична, міфологічна тощо), дорожні умовні позначення. Знаки речові (тривимірні) - скуль¬птура, макети, моделі та різні зразки як експонати виставок, музеїв та ін. Серед речових знаків - також різноманітна (здебільшого, обрядова) речова символіка, що означає різні поняття, наприклад, обручка на чет¬вертому пальці - людина одружена, гарбуз при сватанні

- відмова, чорна пов'язка на руці - траур тощо. Тобто функція знака надається окремим предметам у кон¬кретному випадку.

Бібліотечний фонд—систематизоване зібрання творів друку та інших документів, підібраних у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів. Протягом багатьох століть історії бібліотечної справи зібрання книг називалося просто бібліотекою. Це пояснюєть¬ся тим, що саме слово «бібліотека» вживалося у буквальному розу¬мінні — «зібрання» або «сховище» книг. Поняття «фонд» виникло значно пізніше і в перекладі з французької мови воно означає «осно¬ва чого-небудь». На початку XX ст. широкого розповсюдження на¬був термін «книжковий фонд» у зв'язку з перевагою обсягу книг у бібліотеках, але вже наприкінці 30-х років досить часто вжива¬ється поняття «бібліотечний фонд». У 60—80-ті роки завдяки пра¬цям Ю. В. Григор'єва та Ю. М. Столярова, уточнюється зміст по¬няття «бібліотечний фонд», його функції і властивості. Цей термін остаточно входить до бібліотечного лексикону.

У понятті «бібліотечний фонд» знайшли точне розкриття основні його ознаки. Бібліотечний фонд—певним чином упорядковане, систематизоване, тобто бібліотечне оброблене, розміщене в примі¬щеннях бібліотеки, розставлене на стелажах і полицях, доступне для читачів зібрання документів. Бібліотечний фонд—не тільки твори друку (книги, газети, журнали тощо), а й інші види документів (діафільми, мікрофільми, грамплатівки та ін.). Фонд—це не до¬вільно зібрані документи, а підібрані на основі старанного їх відбо¬ру, у відповідності до завдань бібліотеки і потреб її читачів. І, на¬решті, бібліотечний фонд створюють не самоцільне, а для широкого громадського використання. Всі ці ознаки характеризують суть бібліотечного фонду і дають можливість відрізнити його від фонду архіву, книжкового магазину, музею, бібліотечного колектора тощо.

Фонд—це частина, одна із головних підсистем бібліотеки, яка виконує в ній роль основи. Чим якісніший фонд, тим повніше задо¬вольняються потреби читачів, тим краще виконує бібліотека покла¬дені на неї суспільством функції.

Фонд тісно пов'язаний з іншими підсистемами бібліотеки: кон¬тингентом читачів, бібліотечним персоналом та матеріально-техніч¬ною базою установи. Обумовлюючи їх стан, під впливом цих підсистем розвивається й сам фонд. його обсяг і зміст взаємопов'язаний з контингентом читачів бібліотеки і характером їхніх потреб. Великий за обсягом, але за своїм змістом не пристосований до складу і потреб читачів фонд так само небажаний, як і невелике, але погоджене за змістом зібрання документів. У фонді ге має бути видань, не потрібних читачам ні нині, ні у перспективі