Кінофотофонодокументи: історія і сучасний стан

Безперечно, можна здійснити таку спеціаліза¬цію дослідження документа (як головного об'єкта документознавства) за характеристиками його змісту, зовнішньої форми, жанрів тощо в межах наук документально-комунікаційного циклу. На¬приклад, за знаковою характеристикою інформації можна виділити картографічне чи нотне докумен¬тознавство. За характеристиками зовнішньої фор¬ми, матеріального носія інформації — це книгознав¬ство, кодикологія, берестологія, аудіовізуальне (кінофотофоновідеодокументознавство), електронне документознавство тощо. За жанровою ознакою — епістолологія, літописознавство, дипломатика. З таким же успіхом сюди можна додати журналісти¬ку або літературознавство. Таке об'єднання наук у складі однієї метанауки, зрозуміло, навряд чи можливе.

Тимчасом сьогодні реально існує значна су¬купність знань, які можуть вважатися загальними для всіх наук документально-комунікаційного циклу, і ці знання пов'язані з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблем його класифікації та типології, законо¬мірностей історичного розвитку й функціонуван¬ня, а також універсальних технологій роботи з документами. Цю проблематику відбито в працях А.Соколова, Ю.Столярова, Г. Швецової-Водки, вузівському підручнику Н. Кушнаренко. Загальне документознавство не включає до свого складу ніяких наукових дисциплін, а є метанауковою надбудовою для всіх наук документально-кому¬нікаційного циклу.

З іншого боку, існує наукова дисципліна доку¬ментознавство, фундатором якої був К. Мітяєв, її проблематика розробляється протягом останніх чотирьох десятиліть Всеросійським (у минулому — Всесоюзним) науково-дослідним інститутом документознавства та архівної справи й Московсь¬ким історико-архівним інститутом. Це докумен¬тознавство сформувалося з надр теорії і практики справочинства й розглядається в тісному зв'язку з архівною справою. У центрі уваги науковців напряму знаходиться переважно управлінська (а з неї в основному — організаційно-розпорядча) документація, хоча і вивчається науково-технічна, картографічна документація, кінофотофонодокументи, але знову-таки з орієнтацією на перспек¬тиву їхнього архівного зберігання. Цю наукову дисципліну ми вважаємо єдиним на сьогодні конституйованим напрямом спеціального доку¬ментознавства. Однак навряд чи доцільно розмежовувати документознавство за сферами практичної діяльності, зокрема насправочинно-архівне або видавниче, бібліотечно-бібліографіч¬не, музейне тощо. Перспективнішим є поділ спе¬ціального документознавства за видами доку¬ментів і типами документації. Тому вказаному вище напряму спеціального документознавства більше підходить назва управлінське. У складі спеціального документознавства можуть бути й інші напрями, що пізніше, ймовірно, оформляться у наукові дисципліни, а саме — картографічне, науково-технічне, аудіовізуальне (кінофотофоновідеодокументознавство), електронне докумен¬тознавство. Названі напрями будуть орієнтовані не тільки на архівну справу, а й на бібліотечну, музейну діяльність, оскільки ці заклади мають солідні фонди карт (виданих і рукописних), кінофотофонодокументів. Науково-технічна докумен¬тація зберігається в бібліотеках, архівах, інформа¬ційних органах. Електронне документознавство взагалі є найперспективнішим та інтегративним напрямом спеціального документознавства й вод¬ночас може бути (у силу цієї ж інтегративності) розділом загального документознавств.

Отже, в сучасному документознавстві можна виділити два напрями, один з яких є загальним документознавством, а другий — спеціальним. Подібність підходів спостерігається і в інших дисциплінах. Наведемо приклади.

Історичне джерелознавство. Найбільш загаль¬ною є концепція історичного джерелознавства як метанауки, котрій підпорядковано інші спеціальні історичні дисципліни, оскільки об'єкти дослід¬ження останніх — це, власне, різні види історичних джерел. Спорідненим з цим є трактування історич¬ного джерелознавства як комплексної науки, що складається з ряду спеціальних історичних дис¬циплін, що інколи називають джерелознавчими. Найвужче значення історичного джерелознавства як об'єкта дослідження обирає тільки писемні джерела. У цьому разі як окремі галузі знань розглядаються такі види джерелознавства, як ар¬хеологічне, етнографічне, лінгвістичне, котрі в загальній концепції подані як види історичного.Інформатика. Є дуже багато підходів до визна¬чення змісту цієї науки. Ми лишаємо поза увагою концепції інформатики, які вкладаються у межі поняття «комп'ютерна наука» і пов'язані з матема¬тичним, технічним та програмним забезпеченням процесів автоматизованої обробки інформації. Кон¬цепція метанауки, чи комплексної науки інформа¬тики (іноді під назвою інформологія), розглядає її як науку про інформацію в системах біологічної, технічної і соціальної природи. У такому контексті іноді виступає синонімом «інформаційної науки», що в деяких класифікаціях наук за кордоном включає науку про комунікацію, бібліотечну на¬уку, власне інформатику й інформологію або інформатологію (до речі, вітчизняний ДСТУ 2392-94 «Інформація та документація. Базові поняття.

Терміни та визначення» трактує архівознавство й бібліотекознавство як відгалуження інформати¬ки!). Вужче значення інформатики, ніж метанаукове, оперує тільки соціальною інформацією, тобто інформацією, що циркулює в суспільстві, залишаючи поза своїми межами інформацію в неживій природі та біологічну. Така інформатика має назву «соціальна». На інших видах соціальної інформації (що відповідають певним сферам со¬ціальної діяльності) базуються ще вужчі тракту¬вання інформатики — «наукова», «соціологічна», «економічна» тощо.