Визначення проектних ризиків

Портфельний ризик — це мінливість у надходженнях акціонерів. Як ми далі побачимо, акціонери можуть істотно скоротити мінливість у надходженнях, тримаючи старанно підібрані інвестиційні портфелі.Важливо розуміти різницю між передбаченням імовірних подій та перебігом тих, які можуть відбутися на основі таких перед¬бачень. Розглянемо одне з них: «Навряд чи мій автомобіль пройде технічний огляд наступного місяця». Було б краще, якби особа, яка передбачає, зробила точніше визначення стосовно того, наскільки це малоймовірно, визначивши суб’єктивну можливість під час здійснення передбачення. Наприклад, «Імовірність того, що мій автомобіль не пройде техогляд, становить 75 %». Це передбачення рівня впевненості щодо того, що автомобіль залишиться здатним до руху на дорозі, дає низку напрямів діяльності:

1) відремонтувати автомобіль;

2) продати його перед датою техогляду;

3) нічого не робити і сподіватися, що машина пройде техогляд.

Кожний варіант дає імпульс різним міркуванням відносно витрат і якісних оцінок. Інвестиційні рішення є якісними настільки, наскільки добротною є інформація, на яку вони спираються. Відповідна й корисна інформація є головним елементом у передбаченні рівня ризику стосовно економічних подій у майбутньому й виборі найкращих варіантів інвестування.

Очікувана чиста теперішня вартість. До певної міри критерій чистої теперішньої вартості стосується вибору ризикових інвестиційних проектів. Проаналізуємо випадок, коли підприємець розглядає три варіанти інвестування з різним рівнем ризику. Розподіл можливих результатів для цих варіантів наведено в табл. 7.1.

Таблиця 7.1

ВАРІАНТИ ІНВЕСТУВАННЯ З РІЗНИМ РІВНЕМ РИЗИКУ

Очевидно, що критерій NPV, що підходить для варіанту А, де грошові потоки є чітко визначеними, більше не підходить для ризикових варіантів інвестування Б і В, у крайньому разі без адаптації. Повного переліку ймовірних результатів можна досягти використанням показника NPV, зваженого відповідно до ймовір¬ності виникнення. Правило NPV може бути використане за вибору проектів, що пропонують найвищу очікувану чисту теперішню вартість. У нашому прикладі всі три проекти пропонують однакову очікувану чисту теперішню вартість, що становить 9 тис. грн. Чи варто розглядати всі три варіанти як еквівалентні? Відповідь на це питання полягає у ставленні підприємця до ризику в той час, коли очікувані результати є однаковими, а можливі істотно відрізняються один від одного. Тому, хоча очікуваний показник NPV і відіграє роль єдиної міри прибутковості (яка може використовуватися для ризикових інвестицій), сам по собі він не є критерієм, який можна використати під час прийняття рішень.

Ставлення до ризику. Підприємці віддають перевагу меншому ризику перед більшим за умови однакової дохідності. Інакше кажучи, вони не схильні до ризику. Це є найкращим прикладом, що ілюструє важливу концепцію корисності, або суб’єктивного задоволення. У загальному випадку підприємець вбачає меншу корисність від отримання додаткової тисячі гривень, ніж коли йому вдається запобігти витраті такої самої суми. Це твердження базується на концепції спадної граничної корисності, яка стверджує, що за зростання багатства гранична корисність зменшується з більшим показником. Отже, функція корисності для осіб, схильних до ризику, вигнута так, як показано на рис. 7.1. І поки є можливість її визначити, цей підхід може використовуватися за прийняття інвестиційних рішень.

Рис. 7.1. Ставлення до ризику

Приклад. Підприємство, поточна вартість якого становить 30 000 грн, має можливість перенести виробничий процес до більшого за площею приміщення. Оцінено, що існує 50 % імовірність підвищення вартості підприємства на 12 000 грн і така сама ймовірність того, що вона зменшиться на 10 000 грн. Функцію корисності для власника підприємства зображено на рис. 7.2. Вигин кривої свідчить, що володар підприємства не схильний до ризику. Виграш у корисності (UF) після настання сприятливого результату в розмірі 42 000 грн менший, ніж падіння корисності (UА) через несприятливий результат до суми 20 000 грн. Тому висновок, який із цього можна зробити, полягає в тому, що хоча інвестиційна пропозиція й пропонує 1000 грн очікуваної додаткової вартості (0,5  12 000 + 0,5  (–10 000)), проект не повинен прийматися, оскільки загальна корисність знизиться, якщо вироб¬ництво буде перенесено до нового приміщення.