Розв’язання структурних проблем податкової системи

– перехід до глобального способу оподаткування;

– застосування спеціальних умов оподаткування прибутку, отриманого від деяких операцій особливого виду;

– скорочення пільг;

– зміна порядку нарахування і сплати податку.

Безумовно, прогресивним стало затвердження положень, які суттєво зменшують податковий тягар і розширюють стимулюючий вплив цього податку:

– вилучення з валових доходів сум, що накопичуються на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення;

– введення до складу валових витрат сум витрат минулих періодів, які не були враховані; сум безнадійної заборгованості; сум сплаченого ПДВ за товари для підприємств, які не є платниками ПДВ; сум витрат на гарантійний ремонт та заміну товарів до 10 % вартості реалізованих товарів, термін гарантії яких не минув; витрат на рекламу (без обмежень у відсотках, як це було раніше); витрат у зв’язку зі сплатою відсотків за боргами без обмежень за обліковою ставкою НБУ;

– надання платнику права вибору особливого порядку оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим контрактом;

– звільнення від оподаткування прибутку від реалізації в Україні дитячого харчування, який спрямовано на розширення виробництва цього продукту;

– пільгове (50 % ставки) оподаткування прибутку від реалізації інноваційного продукту;

– надання права зменшення суми валового доходу у разі затримки оплати покупцем (згідно з порядком, охарактеризованим вище);

– визнання датою збільшення витрат не дату списання, а дату оплати чи оприбуткування товарів, робіт, послуг;

– зменшення суми податку на вартість торговельних патентів;

– віднесення сум простроченої кредиторської заборгованості на державних підприємствах до валових доходів, а не повне вилучення їх до бюджету, як це було раніше;

– надання права платникам самостійно проводити індексацію основних фондів у зв’язку з інфляцією.

Незважаючи на те, що нова редакція Закону “Про оподаткування прибутку підприємстві 1997 року наблизила цей податок до його класичного вигляду, залишається низка неврегульованих питань, які дискримінують його переваги. До них необхідно віднести:

– малий (на наш погляд) відсоток дозволених витрат на покращання основних фондів (5 % на рік від їх балансової вартості). Цей відсоток був би достатнім, якби парк обладнання не був настільки застарілим. Сьогодні він потребує заміни майже у повному складі. А при таких нормах цей процес затягнеться на десятиріччя. Тут, звичайно, можна зауважити, що витрати на основні фонди можна відносити не тільки на валові витрати підприємств, – є й інші джерела. Але у наших підприємств вони надто обмежені.

Що ж стосується податкових пільг чи податкового кредиту на такі потреби, то вони не передбачені. Крім того, балансова вартість вже не визначається як первинна, а значить, 5-відсотковий рівень через деякий час означатиме дуже малу суму. Тим більше, що нові основні фонди будуть вимагати покращання з часом, коли їх балансова вартість, розрахована згідно з новим порядком (за мінусом амортизації), буде вже низькою. Тут слід звернути увагу на те, що новий порядок розрахунку балансової вартості фактично призводить до збільшення терміну амортизації, незважаючи на досить високі норми відрахувань. Це знову ж таки означає суттєве дестимулювання процесу оновлення парку обладнання. Скорочення названого терміну могло б досягатися при збереженні трактування балансової вартості основних фондів як первинної;