Розв’язання структурних проблем податкової системи

Подолання комплексу структурних проблем податкової системи, що охарактеризовані в попередніх розділах роботи, становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає багато взаємопов’язаних завдань, які досить чітко поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи:

1) ліквідація другорядних у фіскальному плані податків;

2) пошук альтернативних об’єктів оподаткування;

3) реформування окремих податків.

Існування у чинній податковій системі біля 40 видів податків, внесків, платежів значно ускладнює саму систему оподаткування. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та податку на промисел. Їх доцільно об’єднати та сплачувати лише як єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва. Крім того, плату за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон доцільно віднести до державного мита, тому що це є різновидом оплати послуг, які надає держава громадянам.

Втім, не можна підходити загально до вирішення цієї проблеми, оскільки виникає таке протиріччя. З одного боку, стоїть завдання скасування другорядних у фіскальному плані податків. З іншого – виникає проблема пошуку джерел покриття дефіциту бюджетних коштів.

Реалізація другого напряму розв’язання структурних проблем – пошуку альтернативних об’єктів оподаткування – дає можливість для розв’язання цього протиріччя. Це, зокрема, може бути введення рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, платежів за користування надрами. При цьому їх доцільно об’єднати у єдиний податок – збір за спеціальне використання природних ресурсів. Врахування у ціні ліцензії, яка надається на право видобутку/використання природних ресурсів, їх вартісної оцінки буде сприяти, крім поповнення дохідної частити бюджету, ще й розширенню арсеналу регулятивних інструментів держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами.

Особливого значення у цьому контексті набуває введення податку на нерухомість. Зарубіжний досвід переконує, що цей податок стягується у багатьох країнах і формує суттєву частку доходів місцевих бюджетів. Зокрема, міста Сполучених Штатів Америки головним джерелом своїх бюджетів мають податок на майно. Так, у м. Нью-Йорк цей податок забезпечує 40 % власних доходів бюджету міста. І цьому є пояснення. Нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільний та прогнозований прибуток. Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація – це ті риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування.

Водночас в Україні податок на нерухомість майже не набув відповідного використання. Разом з тим, він має ту властивість, яка робить його введення в Україні особливо необхідним. Вона полягає в тому, що базу оподаткування практично не можна приховати. Це, в свою чергу, дозволяє забезпечити бюджет сталими надходженнями.

Податок на нерухомість має особливе значення з огляду на комплекс соціально-економічних проблем. З точки зору принципів соціальної справедливості, необхідність його запровадження полягає в тому, що він дозволяє нівелювати значний рівень диференціації доходів і їх накопичення у руках окремих осіб. Водночас слід наголосити, що запровадження податку на нерухомість на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України потребує надзвичайно виважених підходів до формування механізму його справляння. В іншому разі можуть виникнути непередбачувані наслідки як для держави у цілому, так і для окремих юридичних і фізичних осіб. Це, зокрема, пов’язано з тенденцією розшарування суспільства за майновою ознакою. Щоб пом’якшити ці процеси, слід передбачити широку базу пільг для фізичних осіб. З метою уникнення обвального податкового навантаження на вітчизняних товаровиробників слід вводити цей податок на об’єкти виробничого призначення поетапного.

Диференціація нерухомості за ознакою напрямів її використання (для особистих та виробничих потреб) сприятиме створенню передумов для стабільного і ефективного володіння нею, зокрема, стосовно господарюючих суб’єктів, у напрямі оптимізації структури майна, мінімізації витрат на виробництво і підвищення рентабельності. Щодо використання нерухомості як споживчого блага – формуватиме ефективного власника житла, зменшуватиме розбіжності у рівнях добробуту членів суспільства.