Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку

11,1

—

—

Наведені у таблиці дані вказують на те, що питома вага грошових коштів і коштів в НБУ в сумарних активах становить трохи більше 11 %. Водночас питома вага грошових коштів у сумарних активах — близько 3 %.

Невиконання банком установлених норм обов’язкового резервування є, по суті, здійсненням ним несанкціонованої кредитної емісії, тобто користуванням коштами Національного банку України. За кожний випадок такого використання коштів до банку застосовуються санкції. Раніше, зокрема, банк сплачував НБУ плату в розмірі облікової чи ломбардної ставки (залежно від причини недорезервування). Тепер за недотримання банком нормативу обов’язкового резервування (залежно від кількості порушень) НБУ може застосовувати такі заходи впливу, як: письмове застереження; штраф; обмеження, призупинення чи припинення здійснення операцій із залучення коштів; переведення банку на щоденний контроль за дотриманням цього нормативу; резервування коштів на окремому рахунку в НБУ.Політика обов’язкових резервних вимог може стимулювати розвиток банківської діяльності. Використовуючи окремі механізми обов’язкового резервування, центральний банк може стимулювати залучення коштів від юридичних або фізичних осіб, у національній або в іноземній валюті, на визначений строк або до запитання тощо. Зауважимо, що використання механізму обов’яз¬кових резервних вимог характеризується низкою параметрів, які слід розглядати з урахуванням конкретних економічних і соціально-політичних умов, що склалися у відповідний проміжок часу. У підсумку політика обов’язкових резервних вимог суттєво впли¬ває не лише на структуру пасивів та активів банку, а й на кінцеві результати його діяльності.

Дієвість механізму обов’язкового резервування пов’язана з базою, що використовується для обчислення резервів. Норматив резервів може встановлюватися як певний процент до пасивів або активів, узагальнено або вибірково до окремих їх статей в абсолютних сумах на конкретну звітну дату чи на їх приріст за певний період. У вітчизняній практиці обов’язковому резервуванню підлягають кошти юридичних і фізичних осіб, розміщені у банках на депозитних і деяких інших рахунках. Склад цих коштів постійно переглядається та уточнюється Національним банком України залежно від ситуації на грошовому ринку. Наголосимо, що методики НБУ підрахунку залучених коштів спрямовані в основному у бік збільшення «бази резервування». Формування резервів здійснюється лише в національній валюті й не залежить від того, що залучення коштів може відбуватися також і в іноземній валюті. Фактично йдеться про те, що НБУ використовує обов’язкові резерви і для підтримування валютного курсу гривні, запобігання її перетіканню на валютний ринок. Збільшивши резервні вимоги, центральний банк може «заморозити» якусь частку гривневої маси, що знаходиться у розпорядженні банків, і тим самим (залежно від ситуації на грошовому ринку) або створити штучний її дефіцит, або зменшити попит на вільно конвертовану валюту. Вимога з формування резервів лише у національній валюті підвищує валютні ризики банків, пов’язані з коливаннями валютного курсу, та спричинює зростання витрат на додаткове залучення коштів у національній валюті та/або конвертацію частки коштів, залучених в іноземній валюті. Зокрема, зниження курсу національної валюти фактично означає збільшення обсягів коштів, що підлягають резервуванню. Отже, доцільною вбачається пропозиція формування обов’язкових резервів у тій валюті, в якій банками залучені кошти. Наголосимо, що спеціальні резерви під кредитні ризики банками формуються в тій валюті, в якій враховується заборгованість позичальника.

Ефективність мінімальних обов’язкових резервів як інструменту монетарної політики залежить від тривалості розрахункового періоду, за який здійснюється контроль за формуванням резервів. Цей період, установлюваний Національним банком України, неодноразово ним змінювався. Центральні банки звичайно вимагають додержання резервних вимог у середньому за встановлений період (як правило, декаду, півмісяця, місяць) або щоденно (як санкція за порушення банками банківського законодавства або у зв’язку зі складною ситуацією на грошовому ринку). Так, фінансова криза примусила банки України забезпечувати у вересні—жовтні 1998 р. щоденне дотримання встановленої НБУ норми резервних вимог.

Додержання резервних вимог за встановлений період дає змогу банкам ефективніше управляти банківськими ресурсами та підтримувати належну ліквідність. Це пов’язано, зокрема, з тим, що визначення обсягу обов’язкових резервів здійснюється за формулою середньоарифметичної за звітний період. Ураховуючи, що обов’язкові резерви — досить жорсткий інструмент монетарної політики, найбільш оптимальним періодом слід уважати місяць з контролем на звітну дату. Зауважимо, що Європейський центральний банк використовує запізнювальний метод формування обов’язкових резервів з лагом, рівним 1 міс. + 24 дн. За розрахунку, наприклад, резервних вимог за травень, фактичне депонування обов’язкових резервів на рахунках у національних центральних банках ЄСЦБ здійснювалося кредитними інститутами з 24 червня по 23 липня 1999 р. Протягом періоду додержання обов’яз¬кових резервів допускається можливість їх усереднення [235, с. 59].Ще одна проблема чинного механізму обов’язкових резервів — це покриття їх сум будь-якими видами активів банку. Обов’язкові резерви покриваються насамперед коштами банків на рахунках у центральному банку (кореспондентському або окремому, безпроцентному або з виплатою процентів), готівкою у касах банків, у деяких випадках — державними цінними паперами в портфелях банків. Фактично для покриття резервів використовуються високоліквідні активи, однак окремі з них є бездохідними. Нині чинний в Україні порядок передбачає, що відповідна сума коштів обов’яз¬кових резервів у національній валюті має знаходитися на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України (за рішенням Правління НБУ). Проценти за залишками коштів обов’язкових резервів у Національному банку України ним не нараховуються. Покриття резервів будь-якими видами активів банку не допускається. Однак НБУ дозволяв банкам використовувати окремі активи для задоволення резервних вимог. Так, у 1994 р. до складу обов’язкових резервів були зараховані залишки готівки в касах банків. З метою розвитку ринку державних цінних паперів НБУ в 1995 р. дозволяє банкам, які на той час були єдиними покупцями на цьому ринку, скорочувати суму обов’язкових резервів на суму придбаних облігацій внутрішньої державної позики. Високий рівень дохідності та своєчасність погашення облігацій перетворили їх на один з найпривабливіших банківських активів. Придбаваючи облігації, банки водночас вирішували декілька задач: одержували дохід, вкладали кошти у безризиковий та високоліквідний актив, отримували пільгу при регулюванні. Погіршання ситуації на грошовому ринку України спонукало НБУ до поступової відмови від надання банкам пільг у формуванні резервних вимог. У 1998 р. НБУ заборонив банкам зараховувати на покриття обов’язкових резервних вимог готівку в касі та облігації внутрішньої державної позики.