Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку

Визначення розміру резерву під кредитні ризики значною мірою залежить від оцінки загального фінансового стану позичальника. Помилка у цій оцінці може істотно вплинути на фінансову стійкість банку. На практиці оцінка фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно з урахуванням вимог Національного банку України. Класифікація того самого кредитоодержувача в різних банках може істотно різнитися. Чин-не положення про порядок формування резервів під кредитні ризики детально регламентує ознаки класифікації кредитоодержувачів за класами в розрізі їх видів — фізична або юридична особа, виокремлюючи банки-позичальники. Банки за визначення фінансового стану позичальника повинні враховувати як об’єк¬тивні, так і суб’єктивні фактори, основні показники яких встановлені Національним банком України, мають застосовуватися кожним банком. Незважаючи на спроби НБУ якомога чіткіше визначити методи оцінювання фінансового стану позичальника, процес класифікації кредитного портфеля має доволі суб’єктив¬ний характер.Застосування на практиці економічних показників у ряді випадків пов’язане з низкою проблем. З огляду на складні економічні умови, вади податкового законодавства, стан розрахунків між контрагентами тощо надзвичайно важко прогнозувати зміни платоспроможності позичальника. Слід зважати на те, що намагання керівництва окремих банків поліпшити враження кредиторів і наглядових органів щодо якості кредитного портфеля і фінансового стану банку спричинює суб’єктивні оцінки показників позичальника. Самостійно розроблені банками критерії оцінки позичальників часто завищують їх клас, що призводить до викривлення реального фінансового стану позичальника та зменшення суми розрахункового резерву під кредитні ризики. Зі зміною економічної ситуації змінюється як значущість коефіцієнтів, так і оптимальність їх набору.

Отже, в існуючій практиці розрахунок резервів базується головним чином на оцінці фінансового стану позичальника, передусім на основі коефіцієнтного аналізу. Коефіцієнти є важливими, однак не завжди адекватними індикаторами фінансового стану позичальника. Тому банки повинні приділяти увагу (деякі з них це вже роблять) показникам, що дають загальне уявлення про клієнта.

Банком як критерій класифікації кредитів ураховується стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості та забезпеченість кредиту, проте не береться до уваги такий важливий аспект, як оцінка ефективності угоди, що кредитується, або інвестиційного проекту. Такий підхід, на наш погляд, виправданий переважно за короткострокового кредитування, однак є однобоким за середньострокового і довгострокового кредитування. Тому в розрахунку розміру резерву слід ураховувати кредитоспроможність, а не платоспроможність позичальника. Остання є лише одним з аспектів кредитоспроможності позичальника. Важливою характеристикою кредитоспроможності має бути оцінка грошових потоків позичальника та можливостей його генерувати ці потоки, які є первинним джерелом погашення кредиту і процентів.

Актуальним є питання щодо джерел формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Створення резервів здійснюється банками самостійно в розмірі, достатньому для покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами. Чинний порядок передбачає щомісячне формування резервів у повному обсязі за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості станом на перше число місяця, наступного за звітним.

У фінансовому обліку спеціальний резерв під кредитні ризики обліковується на контрактивних рахунках, що виключаються з балансової суми кредитного портфеля та із балансового власного капіталу банку (шляхом віднесення відрахувань у резерв на валові витрати).

Податковий облік спеціального резерву під кредитні ризики регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Ним передбачено, що розмір страхового резерву, створюваного за рахунок валових витрат, не може перевищувати до 31 грудня 2001 р. — 30 %, а з 1 січня 2002 р. — 20 % сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями, поруками на останній робочий день звітного податкового періоду. Фактично це означає, що існує два джерела формування резерву під кредитні ризики: валові витрати та чистий прибуток банку.

Отже, витрати на формування спеціального резерву, віднесені на валові витрати банку, зменшують прибуток і відповідно базу оподаткування. Завдяки такому підходу банки дістають стимул для здійснення відрахувань і формування спеціального резерву в повному обсязі. Однак при цьому виникає загроза того, що банки свідомо занижуватимуть якість кредитного портфеля і завищуватимуть розмір відрахувань до резерву, тобто зменшуватимуть базу оподаткування або, як підкреслюють деякі економісти, ухилятимуться від сплати податків. Це основна причина, що стримує формування спеціального резерву в повному обсязі за рахунок прибутку до оподаткування, тобто валових витрат. Така позиція, на наш погляд, має істотні вади. По-перше, в такий спосіб уникати сплати податків можливо лише протягом деякого періоду. У разі зменшення розрахункової величини спеціального резерву порівняно з попереднім звітним періодом унаслідок поліпшення якості кредитного портфеля або в разі повернення попередньо списаного проблемного кредиту надлишкова сума резерву або одержане відшкодування спрямовується на збільшення валових доходів. По-друге, завищення розміру спеціального резерву зменшує не лише податки, а й розмір чистого прибутку, за рахунок якого формуються фонди розвитку банку та здійснюються дивідендні виплати. Це, у свою чергу, негативно впливає на фінансовий стан банку та його імідж серед інших банків і кредиторів. По-третє, слід ураховувати наглядові функції Національного банку України за діяльністю банків. По-четверте, річні звіти банків мають бути підтверджені аудиторською фірмою та оприлюднені.Ураховуючи викладене доцільною вбачається пропозиція формування спеціального резерву під кредитні ризики в повному обсязі за рахунок валових витрат банку. Наголосимо, що у світовій практиці формування резерву відбувається за рахунок валових витрат, отже, банки здійснюють формування резерву навіть у разі їх збиткової діяльності.